Мамо, я батька вчора випадково зустрів. Все у нього добре. Про нас він просто забув. Сім’я у нього є інша. От і все!

– Ох, і шкода мені тебе, Людко! Залишилася одна з трьома дітьми.

Людмила не хотіла б згадувати події минулих років, але подруга Поля, нагрянула так несподівано і без подробиць вона навряд чи піде.

– Що вже тепер говорити, видно доля моя така, – цікаві очі Полі дивилися прямо в душу. – А я ж умовляла його не їздити до столиці, а він «Поїду, грошей зароблю!». Четвертий рік пішов, як ні слуху, ні духу від нього.

– Ох, яке горе! А що поліція – шукають?

– Шукати то шукають, але толку мало. – Людмила підлила чаю подрузі. – Я і в столицю їздила на впізнання. Та тільки не Гриша це був.

– Так, столиця вона велика. Там легко загубитися, і важко знайти людину.

– Всі очі вже виплакала, ні сльозинки, не залишилося! – Людмила глянула у вікно і важко зітхнула. – Скоро Павлик повинен приїхати з навчання. Він у мене молодець! Закінчив школу з медаллю і вступив до інституту. Та тільки, боюсь я його відпускати в цю столицю. Вона у мене вже чоловіка забрала, а тепер син там живе.

– Все буде добре з Павликом! Він у тебе розумний і кмітливий.

– Гриша так і сказав, «Поїду, зароблю грошей на навчання сина» і зник без вісті.

– А Гришка то, що відразу пропав?

– Ні! Якийсь час дзвонив і трохи грошей надсилав, – Людмилі було важко згадувати події минулих років. Біль ще ятрив серце і душу, а надія, на повернення чоловіка, з кожним днем ​​ставала все менше і менше. – А потім наш зв’язок обірвався. Місяць минув, перш ніж я звернулася в поліцію. Думала, сам з’явиться.

– В поліції, їм лише б звіти писати, а діяти не хочуть.

– Працював же у мене він трактористом тільки в сезон, а решту часу вдома. І так ледве зводили кінці з кінцями. Ось і задумав він на заробітки в столицю поїхати. Там, каже, перспектива! І, що мені тепер його перспектива …

Хвіртка грюкнула і Людмила відразу ж глянула у вікно. – Павлик приїхав! – вона швидким рухом змахнула залишки сліз з очей і глянула на вхідні двері. Двері різко відчинилися. Павло швидким кроком увійшов в будинок. Його обличчя було змарнілим і блідим. Він із сумом подивився на матір і сказав: – Вчора я бачив батька. Він живий і здоровий.

Людмила повільним кроком підійшла до сина. Їй здалося, на мить, що то їй почулося і не зрозуміла, але Павло підтвердив свої слова. В голові спалахнув образ Григорія. Погляд його перед від’їздом був затуманеним і сумним. Жінка заглянула за спину сина, н амагаючись зрозуміти чи тут її чоловік, але не знайшла його.

– Тато не приїхав зі мною! І навряд чи коли-небудь повернеться сюди.

– Як же так синку? Чому він не приїхав?

– Я зустрів його випадково. Батько не очікував нашої зустрічі, – Павлик намагався підбирати слова, але вони застрявали у нього в горлі і звучали уривками. – Він виглядав добре. Все у нього добре, мамо. Про нас він просто забув. Сім’я у нього просто інша. От і все!

– Сім’я інша? – слова сказані сином ні як не хотіли доходити до свідомості жінки. – Я стільки ночей не спала. Подушки мої хоч викрути, а у нього сім’я інша?

Син обійняв матір. – Поплачь мамо, стане легше! Людмила відсторонилася від сина.

– Та не буду я більше плакати. Вистачить вже! І, сльозинки не зроню. Людмила, немов не помічаючи нікого навколо, почала прибирати зі столу. Рухи її рук були уповільненими, а погляд відстороненим.

– Я піду Павлику, а ти, як ніколи тепер потрібен матері і своїм молодшим братам. Поліна, непомітно для подруги пішла. Історія Людмили сильно вразила її. Знаючи її характер, вона не сумнівалася, що подруга впорається і знайде в собі сили жити далі.

Фото ілюстративне з вільних джерел