«Мамо, я тебе люблю, але більше приходити не буду. Чекав потрібного часу. Він прийшов. Їдьте завтра в дитячий будинок, там хлопчика привезли. З татом його заберіть. А по мені більше не плач – мучиш ти цим мене, погано мені»

Невелике місто, всі один одного знають. В основному приватні будинки, дружать сім’ями – допомагають один одному. Жінка Катерина – для всіх тітка Катя. Заміж вийшла не зарано, з чоловіком довго не могли мати дітей. Хоча дітлахів дуже хотіли, обоє з багатодітних сімей, обоє розуміли цінність сім’ї та самі мріяли про велику і дружну. Джерело

Вагітність була дуже радісною подією. Сусіди раділи за них – вони це заслужили, родина не багата, але не бідували, пити – не пили, завжди чуйні і доброзичливі люди. Але всі 9 місяців було складно, хоч тітка Катя і здоровою жінкою була, але працювала на важкій роботі і не дівчинкка вже.

Народився у них хлопчик, назвали Костею. Хлопчик хороший і здоровий. Добре в садок ходив – майже не хворів, потім пішов в школу – навчався майже на відмінно. Настало літо – час дитячого сміху і відпочинку. Хлопчисько вже начебто підріс, батьки відпускали гуляти одного з друзями. Та й як не відпускати? Всі один одного знають, пригод на пальцях можна перерахувати за роки. Та й гуляє не один, завжди натовпом, хлопчаки його не кривдили.

Все він сестричку або братика просив, але поповнення сім’ї було неможливо. Перша поява малюка була важкою, друга могла стати фатальною. Але вони й не засмучувалися, нехай сім’я і невелика, як вони мріяли, але дуже дружна.

В той день Костя відпросився на річку, батьки відпустили. З ними були старші хлопчаки, плавав Костик добре. Та й річка безпечна – неглибока, без течій. Хоча тиждень поспіль у матері було неспокійно на душі, переживала.

Катя на роботі, вриваються до неї сусіди і кричать «Костя немає більше! На річці!”. В очах все потемніло. У роті пересохло, не може слова сказати, ноги підкосилися – падає. Все як в тумані, піднімається, а її хитає, в голові лише одна миль «Потрібно бігти! До сина, я потрібна йому». Біжить, втоми не відчуває. Прибігає – Костю вже дістали, лежить на березі. Сіла поруч, обняла, пригорнула до себе. Сліз немає, лише порожнеча в очах.

Виявилося, що під містком, де хлопчаки пірнали камінь лежав. І в тому році мілководдя було, тому, коли він пірнув, головою пішов об камінь і відразу нестало дитини. Допомогти просто не змогли б. Проводжали дитину все знайомі, байдужих не було. Костю всі любили. Життя тітки Каті перетворилася в суцільну сірість.

У сім’ї теж все почало розвалюватися, чоловік став пити. Намагався не приходити додому. Він теж болісно переживав усе, але це не можна порівняти з горем дружини. Кожен день вона все більше нагадувала божевільну. Постійно щось здавалося в будинку, чула сміх сина.

Потім Костя став приходити до неї уві сні, все обіймав її. Вона говорила, що хоче до нього. А він по-дитячому здивовано на неї дивився і каже: «Мамо, ну ти чого? Рано ще. Потім кликати буду – сама не захочеш».

Чоловік все більше переживав за її стан, витягнути її з цієї безодні ніхто не міг. Одного разу знову приснився Костя: «Мамо, я тебе люблю, але більше приходити не буду. Чекав потрібного часу. Він прийшов. Їдьте завтра в дитячий будинок, там хлопчика привезли. З татом його заберіть. А по мені більше не плач – мучиш ти цим мене, погано мені».

Прокидається тітка Катя і до чоловіка, кричить, що їхати потрібно. Той її розповідь вислухав, не повірив жодному слову, але поїхав. Нехай краще дізнається, що сон був просто сон, ніж потім себе кожен день картати буде.

Читайте також: Новина про те, що Олексій кинув Тамару, була для всіх як грім серед ясного неба. Залишив з п’ятьма дітьми і пішов до молодшої

Приїжджають, виявляється і правда днями привезли хлопчика, батьки відмовилися від дитини. А він один в один на обличчя, як Костя. Можна було б повірити в переселення душ, але хлопчик народився раніше. Коли Костика не стало йому було 2,5 роки вже.

Зараз йому 20 років, живе вже окремо з нареченою, але постійно відвідує маму Катю і тата. І він дуже вдячний братові за батьків.

Фото ілюстративне, з вільних джерел