Мамо, як ти могла? Ти знала, що у нього є інша, але нічого не сказала мені! Чому ти мовчала?

— Мамо, як ти могла? Ти знала, що у нього є інша, але нічого не сказала мені! Чому ти мовчала? Як ти могла дивитися мені в очі й при цьому знати, що Макс зраджує мене? Ти ж завжди була мені близькою, підтримувала мене. А тепер? Як мені це зрозуміти? Як після всього я можу довіряти тобі? Макс — він був для мене всім, моїм світом, а ти знала, що все це брехня. І мовчала. Мамо, ти розумієш, як це важко? Чому ти не захистила мене від цієї зради?

Ми з Максимом росли разом, у нашому маленькому містечку. Спочатку це була дитяча дружба, ми ділилися іграшками, ходили разом до школи, підтримували одне одного у будь-якій ситуації. Але з часом ця дружба перетворилася на щось більше — на справжню закоханість. Перші побачення, нескінченні розмови до ранку, спільні мрії про майбутнє. Все було чудово.

Максим завжди мріяв про щось більше, ніж наше містечко. Його приваблювали нові горизонти і після школи він отримав стипендію на навчання у Польщі. Це був його шанс, його мрія. І я, хоч і сумувала, була рада за нього. Він був такий щасливий, коли розповідав про це.

— Іриско, це неймовірно! Польща! Я зможу побачити світ, навчатися в закордонному університеті, і ти зможеш приїжджати до мене в гості! Ми все зможемо, побачиш! – говорив він, коли ми проводжали його на автобусі.

Я залишилася у рідному місті. Ми бачилися кілька разів на рік, під час його канікул, і здавалося, що нічого не змінилося. Макс приїжджав, ми зустрічалися, розмовляли, сміялися, як завжди. Він залишався моїм Максом, і я навіть не підозрювала, що щось може піти не так.

Але одного Різдва все змінилося. Того року він приїхав не сам. Я стояла у коридорі, коли він увійшов з темноволосою дівчиною під руку. Моє серце опустилося у п’яти. Як так? Я одразу все зрозуміла, але не могла прийняти. Макс представив її мені з посмішкою на обличчі, ніби все було як завжди.

— Іриско, це Дарина. Ви точно подружитеся, вона класна дівчина! – сказав він, ніби це було щось звичне, як те, що ми мали пити разом каву.

Мої очі палали, але я стрималася. Примусила себе ввічливо посміхнутися й вийшла з кімнати. Не могла залишатися там та бачити, як вони разом сидять за святковим столом, обіймаються й сміються, ніби я — стороння людина.

— Мамо, як же так? – плакала я вдома, розповідаючи все матері. — Чому він мені не сказав?
Мама лише лагідно обійняла мене й сказала:

— Не хвилюйся, донечко. Він буде з тобою. Ну, захопився цією Дариною, але це несерйозно. Він повернеться до тебе, ви ж створені одне для одного.

Але я вже не вірила у це. Наступного дня, намагаючись зібратися з думками, я написала йому повідомлення: “Нам треба поговорити”. Макс погодився, ніби нічого не сталося.

Ми зустрілися у нашій улюбленій кав’ярні, проте він прийшов не сам. Він сидів переді мною, як завжди, з тією ж самовпевненою посмішкою, наче нічого незвичного не сталося.

— Може поговоримо без Дарини? – запитала я.

— Це моя майбутня дружина, у мене від неї немає секретів, – наполягав він, щоб дівчина залишилася.

Мені при ній було важко говорити, проте я набралась хоробрості й вирішила, що гірше вже не буде.

— Максе, чому ти мені не сказав? Я ж усе зрозуміла б, — почала я з гіркотою.

— Про що, Іриско? – він підняв брови.

— Не про що, а про кого! Про Дарину, — сказала я, не в змозі більше стримуватися.

Макс важко зітхнув.

— Іриско, вибач. Я не знав, як тобі це сказати. Але я думав, що ти сама здогадаєшся. Це ж було дитяче захоплення, ти ж розумієш.

Усе всередині мене розривалося від образи. Я ледь стримувалася, аби не крикнути.

— Дитяче захоплення? Максе, ми були разом стільки років, ти дійсно так думаєш? – сказала я тихо, але з глибоким розчаруванням у голосі.

Він опустив погляд.

— Іриско, у мене нове життя. Польща змінила мене. Я зустрів Дарину і все стало іншим. Мені було важко зізнатися тобі, тому що ти для мене дуже важлива, але я більше не можу жити минулим.

Сльози текли по моєму обличчю, але я не могла змусити себе плакати перед ним. Я просто встала.

— Ти міг бути відвертим зі мною, Максе. Я б зрозуміла. Але ти вирішив тримати мене в невіданні, ніби я просто частина твого минулого, — сказала я з тремтінням у голосі.

Дарина сиділа немов води у рот набрала. Вона й сама не знала, як реагувати. Чоловік мовчав, а я пішла.

Наступного дня я випадково зустріла Дарину у магазині. Вона замість привітання випалила:

— Я боротимуся за своє щастя. Ми залишимося жити за кордоном і ти його більше не побачиш. Ми подали заяву у РАЦС.

Це прозвучало так, ніби вона відібрала у мене в дитинстві мого улюбленого плюшевого ведмедя, а потім дражнилася, що не віддасть його. Проте, що я могла подіяти? Мені хотілося зникнути. Ще важче було від того, що Дарина дізналася про мої почуття.

Потім я згадала мамині слова, що він буде моїм. Тобто, жити у Польщі, до батьків приїжджати і мене за коханку мати? Мама, напевно, сама всього не знала, коли мене заспокоювала. Ні, цього не буде, твердо вирішила я. Тільки треба зрозуміти, як відпустити його.

You cannot copy content of this page