Одного разу я під час прогулянки з дитиною вирішила зайти в церкву, щоб сховатися від дошкульного осіннього вітру і свічку поставити. Хочу сказати, що це я робила завжди хоч раз у тиждень.
Несподівано ще й дощ розпочався. Тож я без роздумів відчинила церковні двері і почала заїжджати всередину. Тут до мене прямує старша жінка. Я подумала, щоб допомогти двері притримати, оскільки вони були дуже важкі. Джерело
-Мамочко, вийдіть з коляскою на вулицю.
-На вулицю? Чому? – перепитала я.
– Бо тут наслідете коляскою, – авторитетно пояснила вона.
-Я хочу помолитися і поставити свічку, – не відступала я від свого наміру.
-Йдіть моліться, а коляску залишіть на вулиці, – приказала вона.
-Як на вулиці? Там дитина!
Але жінка не поступалася. І я вимушена була покинути храм, так і не виконавши свого звичного ритуалу.
На душі було прикро від цього випадку. Думаю, що ця жінка не мала права так розпоряджатися щодо входження в храм з коляскою навіть у дощову погоду.