Мамине кохання.
Мабуть, там, де я зараз знаходжусь, я щаслива. У мене найкраща матуся, яку я люблю. У мене чудовий чоловік, який кохає мене до безтями. У мене є робота, яка приносить радість, матеріальні статки і мрії. І ось нарешті довгоочікувана відпустка…
Чоловіка не відпустили, тому їхати до моря доведеться без нього. Я трохи засмутилася, але завжди з розумінням ставлюся до обставин, які не залежать від нас. Рішення прийшло миттєво – я вирішила запросити із собою маму.
«Мамо, ну які в тебе можуть бути справи? Я знаю, що з роботи тебе відпустять, ти тільки скажи їм», – невпинно благала я.
«Доню, в нашому колективі в усіх відпустки почергово. Я не можу просто так повідомити, що мені за тиждень потрібно їхати», – виправдовувалася мама.
« А якщо я домовлюся з твоєю начальницею»? – просила я, адже ми були знайомі.
– Мамо, ми живемо з тобою в різних містах, бачимось рідко, а ти ще й відмовляєшся від можливості разом відпочити.
Після цих слів моя мама розтанула. Я, щаслива, збирала речі й просила свого Сергія не засмучуватися. Тим паче, в серпні ми з ним планували поїздку до Хорватії. А в Одесу ми поїхали з мамою.
Спитаєте, яка в мене мама? Добра, світла і щира. Її усмішка в молодості завойовувала не одне серце. Та й зараз мама, хоча й одружена, має чимало прихильників. І от на морі з’явився ще один.
Ігор Семенович мешкав навпроти нашої кімнати. Високий чоловік спортивної статури. Коли ми снідали чи обідали, він завжди сідав за сусідній столик і поглядав на мою маму. Можливо, вона це не одразу помітила, а от від мене чоловічих поглядів не приховати.
– Мамо, а ти б могла закохатися заново? –запитала я, смакуючи молочним желе із полуничною начинкою.
Мама від неочікуваного запитання помітно занервувала і швидко поставила горнятко з кавою на стіл.
«Ти ж знаєш, що я вже тридцять років живу з твоїм батьком. Ніколи йому не зраджувала».
«Ох, знаю мамо, що ти все життя носишся з нашим батьком, як із писаною торбою… Тридцять років ви разом, нас виховувала більше ти, аніж він. Тепер ми роз’їхалися, ви залишились удвох. Коли ми приїжджаємо, ви часто сперечаєтеся… Батько, як пив, так і п’є, влаштовує сварки. Я б так не змогла…»- подумала я але промовчала.
«Маринко, яке може бути кохання у моєму віці? З батьком ми вже звикли одне до одного», – виправдовувалась мама. «Всі чоловіки однакові, ти це згодом зрозумієш» – продовжувала мама.
Наша розмова знову завершилася безрезультатно.
Той вечір справді був чарівним. Матуся одягнула свою улюблену ніжно-блакитну сукню. За паспортом їй більше п’ятдесяти, а на вигляд – до сорока. «Ви надзвичайно гарні»! – неочікувано і без привітання сказав мамі чоловік, який зранку сидів у кафе за сусіднім столиком. Моя мудра мама сором’язливо усміхнулася, як дівчина-підліток, і заховала очі.
Я намагалася підтримала розмову і розговорити чоловіка і поки наш новий знайомий пішов по червененьке, мама почала читати мені нотації з приводу того, навіщо я завела з ним розмову. Поки ми спілкувалися з незнайомцем, я дізналась що він родом з нашого містечка і в дитинстві відвідував танцювальну студію.
«Батько дуже хотів, щоб я була балериною. Мені було вісім років, коли я почала відвідувати танцювальний гурток, де зустріла Ігора. Він був старшим і вищим на голову. Згодом ми почали танцювати у парі і посідали призові місця. Він перший із хлопців подарував мені квіти. У тринадцять років я зрозуміла, що закохалася в цього хлопчика. А за рік він з батьками виїхав з нашого міста. І я більше його не бачила…
Я зрозуміла, що то доля звела їх знову разом. Це шанс змінити своє життя на краще. Під час танцю мама дізналась, що Ігор розлучений і має двох синів. У двері постукали. Мама побігла відчиняти. То був Ігор. «Ви складете мені компанію»?
«Звичайно», – зраділа матуся. – «Доню, ти вже готова»?
Я привіталася з колишнім незнайомцем і подумала, що не помилилася в ньому.
Я лежала на пляжі, насолоджувалась своїм напоєм і дивилася на море. Мама з Ігорем, узявшись за руки, як закохані, пішли на прогулянку. Я була щиро рада за них, адже моя мама заслуговує бути щасливою.
Автор: Вікторія
