Вітальня в родинному домі була заповнена духом напруження. На столі лежали документи, переписані на кожного з дітей по черзі, і старий сервіз, що колись належав бабусі, і безліч інших дрібних, але важливих речей, які тепер стали об’єктами суперечок.
Ольга та Настя сиділи напроти одна одної, між ними стояв важкий спадок, і, здається, їхні відносини за ці останні кілька днів перейшли в нову фазу — фазу суперечностей.
Матері не стало кілька днів тому. І хоч це не було несподіванкою, адже вона давно занедужувала, сестри все одно не могли змиритися з втратою.
Спадщина, що залишилася після неї, мала для кожної свою цінність, і тепер, коли питання розподілу постало на перший план, між ними виникли серйозні суперечки.
Ольга була старшою, більш практичною, твердою в своїх переконаннях жінкою. Вона завжди відчувала, що має більше обов’язків, що вона була тією, хто зазвичай вирішував усі важливі питання в родині.
Оскільки вона жила в іншому місті, то відвідувала маму лише кілька разів на рік. Але коли ситуація стала важкою, саме вона оплатила лікування матері, підготувала всі документи, і була тією, хто все вирішував до останнього.
Настя була молодшою, менш рішучою і часто знаходилася в тіні старшої сестри. Вона залишалася в рідному місті і щодня підтримувала маму, піклувалася про неї, забирала з лікарень, готувала їй їжу, слухала її на всілякі теми.
Настя завжди відчувала, що не заслуговує на таку увагу від сестри, що Ольга була більш важливою для мами, адже вона приносила більші гроші, організовувала все. Вона завжди була тим, хто заспокоював, що все буде добре, але саме її мамі потрібні були не тільки гроші, а й щоденна турбота.
— Ти думаєш, що ти зробила для мами більше? — промовила Ольга, дивлячись на Настю з неприхованим роздратуванням. Її руки стиснули папери на столі.
— Ти ж була тут, поруч, кожен день, але що ти насправді зробила? Ти не організовувала лікування, не займалася грошима, не вирішувала питання з лікарями. Ти просто сиділа вдома і чекала, коли все вирішиться.
Настя здригнулася від її слів, хоч і намагалася зберігати спокій. Вона знала, що в її сестри завжди була сильна позиція, що вона завжди все робила по-своєму. Але зараз її це ображало.
— Ти не розумієш, Ольго, що мама потребувала не лише грошей, а й уваги. Я була поруч, я допомагала їй кожен день. Я була тією, хто тримав її руку, коли їй було важко. Ти не бачила, як важко було, коли вона просила мене не залишати її на самоті. — Настя мовила це без сліз, але з гіркотою в голосі.
— І що з того, що ти була поруч? Ти не вирішувала жодного питання! Ти навіть не брала на себе відповідальність за організацію всього.
Я займалася всім, щоб вона хоч трохи могла відчути себе краще, щоб її лікування не стало великим тягарем для родини! — Ольга не могла стримати гнів. Вона відчула, що її роль — “сильної сестри”, яка завжди тримає все під контролем, тепер виявилася під сумнівом.
— Я знаю, що ти хочеш більше, Ольго. Але пам’ятай, що мама не тільки гроші цінувала. Їй важливо було те, що я була поруч, що я піклувалася. А не те, що ти постійно про неї “піклувалася” на відстані. — Настя була спокійна, але її слова глибоко ранили Ольгу.
— Ти мене звинувачуєш в тому, що я не була поруч? Може, тобі варто було більше подумати про фінансові аспекти? Мама не була б у таких боргах, якби я не постійно допомагала їй з грошима, коли вона їх потребувала! Я все робила, щоб вона мала кращі умови. — Ольга, здавалось, не могла зупинитися.
Настя підняла голову і подивилася на сестру, мовчки обмірковуючи її слова. Вона, безумовно, розуміла, що Ольга діяла з найкращих міркувань, але це не могло змінити факт того, що саме вона.
Настя, була тією, хто підтримував маму в її останні місяці життя. Її присутність була необхідна не лише для організації лікування, але й для того, щоб просто бути поруч.
— Ти не можеш сказати, що твоя допомога була важливішою за мою, Ольго. Мама пережила всі ці важкі часи завдяки тому, що я була з нею. Вона була сама, і я поруч стояла, аби її підтримати. Я не претендую на те, щоб отримати більше, я просто хочу, щоб ти зрозуміла, що моя турбота — не менш важлива. — Настя спробувала вимовити ці слова тихо, але в її серці вже вирував біль.
Ольга замовкла на мить, і в її очах загорілися сумні і розгублені погляди. Вона, схоже, почала розуміти, що слова Насті мали в собі правду, хоча вона все ще була обурена і переконана, що без її допомоги багато питань так і залишилися б нерозв’язаними.
Вони сиділи мовчки, погляд кожної з них був розгублений, адже за ці дні вони обоє втратили не лише матір, а й частину того, що могло б їх об’єднати.
— Ми обидві зробили для мами більше, ніж могли. Просто кожна по-своєму. — нарешті вимовила Ольга, не бажаючи продовжувати цю суперечку, яка, на її думку, не мала сенсу.
— Так, я погоджуюсь. Але давай тепер чесно вирішимо, що з цим спадком. Ми обидві вклали свою душу і сили, і тепер важливо, щоб все було справедливо.
Між сестрами запанувала тиша. Але тепер це була тиша, сповнена розуміння, що кожна з них зробила свій вклад в материнське життя, кожна по-своєму.
І, зрештою, цей спадок не був лише матеріальним, він також мав символічне значення, яке не можна було поділити, бо кожна з них мала свої спогади, свою роль у житті матері.
Якщо вам сподобалась стаття, ставте сердечка та репости.
Валентина Довга
