Все село пліткувало про кохання Світлани і Сергія.
Вони навчалися в одному класі і жили по-сусідству.
Дівчина була з характером, вперта та з перчиком.
Їй здавалося, що всі хлопці дивляться тільки на неї і сила та призначення жінки у тому, щоб підкоряти собі чоловіків.
Сергій, навпаки, був поступливим, навіть тихим. Навчався він посередньо, особливими здібностями не відрізнявся і дуже любив свою матір.
” І що ти знайшов у ній? – запитувала сина жінка.
Світлана така владна дівчина. А ти?”
” Та хіба я з нею одружуватися збираюся, мамо?” – сміявся Сергій.
” Ти не збираєшся, так вона тебе одружить сама,” – застерігала його мати.
” Ти в мене такий мʼякий і поступливий. Забере вона тебе собі і все життя керуватиме. Добре, якщо ділова і хазяйська дружина буде. А то мені здається, що погуляти вона любить. На всіх хлопців так і поглядає. Нащо така жінка? Тільки переживання одні”.
” Не лякай ти хлопця завчасно, – сердився батько Сергія. Ще багато води втече. Він он на заробітки за кордон зібрався. На цілий рік. Чекати вона його вже точно не буде. Така не всидить удома. А ти, Сергію, дуже до серця її поки не приймай. Тобі не до цього поки що. Сам зрозумій”.
Сергій поїхав, а Світлана влаштувалася на роботу в місто.
Там вона працювала продавчинею у магазині будматеріалів. Незабаром «звʼязалася», як казали у селі, з директором магазину і стала з ним таємно зустрічатися.
Таємне часто стає явним, Світлана невдовзі привела в світ дитину. А той і не збирався з нею одружуватися, бо був кілька років одружений.
Світлана знала це. І як не намагалася розчулити його з дружиною, але отримала відкоша. Їй довелося знову виїхати у село.
Однак директор визнав сина і допомагав жінці матеріально. Але це було все.
Сергій швидко дізнався про новини у житті Світлани. Переписка обірвалася. Потім і батьки Сергія, і його товариші йому писали про особисте життя жінки. Сергій був практично готовий до такого розвитку подій, тому недовго переживав і заспокоївся.
Але тільки-но він повернувся у село, як Світлана почала шукати зустрічі з ним. То в магазині, то на вулиці підстерігає.
” Як ти, Сергійку, живеш? – усміхалася вона. – От у мене життя не склалося в місті, а тебе я часто згадую і шкодую, що в нас не вийшло.”
” Так я й не просив тебе чекати мене, – просто відповів Сергій. У нас були зустрічі, але це все. Хіба я освідчувався тобі в коханні?”.
” В для мене це було хвилююче і не просто так. Ти не розумієш” – грала жінка свою роль до кінця.
” Ти що мені ще й показуєш, яка ти ображена? Ти ж сама собі знайшла. Якого знайшла, те й одержала” – відповів Сергій.
Світлана образилась і пішла додому. Однак, коли Сергій почав зустрічатися з дівчиною з їхнього села, то вона доклала чимало зусиль, щоб припинити їхню дружбу, розпускаючи безглузді чутки то про Сергія, то про його нову подругу.
На одному зі святкових вечорів, коли був концерт у клубі, а потім дискотека, Світлана підійшла до Сергія, щоб запросити його потанцювати.
Дівчина Сергія Настя зніяковіла, а Світлана, із властивим їй натиском, взяла Сергія за руку і повела до центру зали, зі словами:” Нам треба поговорити”.
Сергій розгубився і не зміг відмовити їй. Але Світлана не збиралася ні про що розмовляти. Вона поклала йому руки на плечі, і тільки прошепотіла на вухо:
” Ходімо сьогодні до мене. Батьків нема, у гості поїхали. Я одна, я так скучила…”
Сергій аж відсахнувся. Він озирнувся на свою дівчину, вона самотньо стояла в кутку, і безпорадно озиралася, а потім обернулася і пішла до виходу.
” Настю, почекай” – гукнув Сергій і поспішив за нею, залишивши Світлану посеред зали.
” Подумаєш, який знайшовся благовірний” – тільки й встигла вигукнути та.
Сергій наздогнав Настю вже на сходах клубу. Він взяв її під руку і вони вийшли надвір.
– Ти чого, Настю? – стривожено запитав Сергій. – Вона мене зненацька застала, навіть не відразу зрозумів, що весела вона. Ось теж мені – молода мати”.
Вони йшли деякий час мовчки. Потім Сергій сказав: ” Що ти, не думай нічого поганого. Я не безвільний. Я просто аж задобре вихований. Не варто мені з нею взагалі розмовляти”.
” Що ж вона хотіла? Втім, і так ясно – почала Настя. Але ти сам вирішуй, з ким тобі бути. Тільки більше робити не треба. Ми ж разом прийшли”.
” Настусю, пробач. Ти мені дуже подобаєшся. Я хочу бути з тобою. А вона – всього лише моє шкільне захоплення. Ми просто сусіди і колишні однокласники тепер”.
Настя і Сергій продовжували зустрічатися. Скромна дівчина дуже подобалася сім’ї хлопця. Але Світлана, мабуть, не втрачала надії повернути свого колишнього друга.
Вона одного разу зʼявилася біля будинку Насті. Бабуся дівчини випадково з вікна побачила рано-вранці, як Світлана щось розсипала на їхньому порозі.
Коли бабуся вийшла на ґанок, то Світлани вже не було. А на сходинці було розсипано сіль.
” Ах ти ж…” – прошепотіла бабуся і обережно змела сіль віником на газету.
Потім, нікому не кажучи ні слова, вона віднесла цю сіль відразу до будинку Світлани і висипала її відкрито, нікого не соромлячись на поріг.
Світлана все бачила з вікна, але вийти не посміла, боячись гніву бабусі Насті. Жінка була не слабкої вдачі.
Але найдивніше почалося потім. У Світлани в хаті сталися нещастя. То піч задимилась, то кури десь зникли.
А коли почав часто занедужувати малюк жінки, то тут і бабуся Насті затурбувалася.
Настя знала від бабусі про лиходійство Світлани. Вона теж не зловтішалася від її нещасть. Разом із бабусею пішла у церкву на службу і вони помолились.
А коли Світлана, повернулася з лікарні із синочком, жінка зайшла до неї.
Світлана округлила очі, губи її затремтіли, вона заплакала… Жінка обійняла її.
” Це ти мене заплутала. Хай, ти молода й недолуга, а я стара теж така… Туди ж понесло. Негідно, людям поганого бажати, Бог все бачить. Не заважай людям. І тобі щастя буде. Ти тільки вір.”
З цими словами бабуся Насті пішла від Світлани.
Сергій нічого не знав про всі ці події. Він любив Настю, і незабаром вони одружилися.
Світлана заспокоїлася.
А через чотири роки вийшла заміж за одного чоловіка із міста.
Автор: Валерія Річкова
