Мати виховувала мене так, щоб я всіх жаліла. Я повинна була жаліти сестру, яка дітей наpoдила, а ради дати їм не могла. Через жалість я і заміж пішла, тепер у пeклi живу

Мати виховувала мене так, щоб я всіх жаліла. Я зараз не про кішечок і собачок. А про людей.

Я повинна була жаліти сестру, у якої троє дітей, тому що вона їх наpoдила, і їй важко, тому працювала на її дачі з ранку до ночі і заробила собі хронічні хвopоби.

Повинна була жаліти бабусю, яка прoпивала всю свою пенсію, а потім їй не було на що найняти людей, щоб прополоти город. Джерело

І тоді мати знову вимовляла це чудове слово «жалість», і це доводилося робити мені, людині, якій по здоров’ю заборонено працювати на спеці.

Повинна була жаліти матір, яка обіцяла чужим людям допомогти, але в силу якихось обставин не могла, тому, щоб не підвести незнайомих людей, її обов’язок лягав на мене.

Зрозуміли вже, що всі хотіли не просто, щоб я ходила і стогнала, що мені всіх шкода. А щоб допомагала матеріально або фізично, тому що це рідні люди і їм потрібно допомогти.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegramта Instagram

Мене вчили жаліти всіх, крім себе. Себе, на жаль, не навчили.

Навіть мій перший досвід спілкування з хлопцем теж закінчився жалістю.

Ваня був першим, хто з хлопців, звернув на мене увагу. Це було в випускному класі.

Став доглядати, виявився наполегливим і навіть познайомився з ріднею. А потім я зрозуміла, що Ваня мене соромиться, уникає.

Вирішила, що така людина поруч мені не потрібна та й років мені було всього лиш сімнадцять.

Ваня, дізнавшись про те, що я вирішила розлучитися, спочатку закотив скандал, потім заявив, що я йому з самого початку була не потрібна, а потім став просити вибачення.

Бачачи, що я не здаюся, він вирішив зайти через мою матір. Знав-таки хвору точку.

– І не шкода тобі Івана? Мається хлопець, – зітхнула мати. – Можна було б і другий шанс дати. Зовсім у тебе немає серця.

Послухала матір, пошкодувала Івана. Стали знову зустрічатися, пару раз поривалася розійтися, та все було його шкода.

Потім в університет вступила, Ванька мені проходу не давав, сцени ревнощів закочував, навіть руку став піднімати. Мати ж всі мої пориви розійтися припиняла розмовами про жалість. Мовляв, любить він мене, стpaждає, ось і казиться.

Читайте також: Віктор сидів на весіллі сина та згадував свою дружину. Ось уже 6 років, як він її не бачив, і 5, як навіть не чув її голосу. Може й правду кажуть люди, що і Італії у не давно інша сім’я

А потім я заміж вийшла за Івана, діти пішли. Зараз живу, як в пeклі, Іван сильно n’є, постійно закочує скандали.

Хотіла розлучитися, але мати зупиняє: «Дітей пожалій, як без батька рости. Всі пальцем показувати будуть».

Так і живу вже десять років і сама не зрозумію, як одне слово «жалість» змогло зруйнувати все моє життя?!»