Лариса сиділа в кухні, задумливо дивлячись у вікно. Всі троє її дітей вже спали, а вона вже давно завершила свою роботу за комп’ютером. Стала більш впевненою у своїх рішеннях, хоча й не знала, чи правильно поступає.
“Чи варто все переписати на Віталія?” — знову прокручувала це питання в голові.
Віталій був її новим чоловіком, з яким Лариса познайомилася на заробітках. Йому було 57 років, і він працював на будівництві. Лариса почувала себе з ним більшою впевненістю, ніж з усіма попередніми чоловіками. Він був добрим, працьовитим, і, на відміну від її колишніх, не прагнув жити за її рахунок.
Лариса, хоча й не мала багатства, накопичила чимало за ті роки, які провела за кордоном. Квартира, кілька тисяч доларів на рахунку — вона чітко знала, що все це належить її дітям.
Однак на серці було якесь непорозуміння. Віталій був добрим, але чи можна йому повністю довірити? Чи не буде він жити за її кошти, коли вона перестане працювати?
Привіт, кохана! Віталій вийшов із ванної і побачив Ларису, яка сиділа в темряві.
“Привіт, коханий!” — Лариса посміхнулася, але її очі були серйозними.
“Щось не так?” — запитав Віталій, помітивши її настрій.
“Та ні, все добре…” — відповіла Лариса, але голос її був тривожним.
Віталій сів поруч і обійняв її, розуміючи, що жінка чимось переживає. Він знав, що Лариса не була схильна до того, щоб відкриватися швидко. Проте сьогодні в неї був такий вигляд, ніби щось тривожило її зсередини.
“Не хвилюйся, ми все вирішимо. Просто розкажи, що тебе турбує.” Лариса важко зітхнула і глянула на нього.
“Віталію, ти знаєш, що у мене є троє дітей. Я хочу, щоб вони мали майбутнє. І я думаю, що ти — єдина людина, якій я можу довірити моє майно, коли мене не стане поруч.”
Віталій здивовано подивився на неї. “Що ти маєш на увазі? Я не просив твоїх грошей…”
“Я знаю. Але я переживаю за те, що буде після мене. Діти ще маленькі, а я вже не молода і трохи занедужую. Якщо щось трапиться зі мною, я хочу бути впевнена, що все буде у надійних руках.”
“Ларисо, ти про що? Ти хочеш все переписати на мене?”
Лариса мовчала, і через кілька секунд вона сказала: “Так, я думаю про це. Щоб ти мав право не тільки на моє майно, а й на моїх дітей.”
З того моменту у їхніх стосунках почався новий етап. Лариса не могла не переживати, але рішення було вже майже прийнято. Віталій заспокоїв її, запевнивши, що він буде піклуватися про все.
Через кілька тижнів вони поїхали до нотаріуса, щоб оформити документи. Лариса поклала руку на серце, коли підписувала все на нового чоловіка. Вона відчувала, що таким чином не просто надає йому право на майно, а й дає шанс для нової родини.
“Ларисо, я обіцяю, що буду берегти тебе та твоїх дітей,”
— Віталій сказав, коли вони виходили з кабінету нотаріуса.
Але на душі Лариси все одно було важко. Її думки були переповнені сумнівами.
Тепер майно було на його ім’я, але як бути з дітьми? Дітям все одно, хто буде головним у домі. Вони любили Віталія, але чи не зрадить він її?
Тим часом, її старший син Іван якось знову підійшов до Лариси. “Мамо, а чому все це на Віталія?” — запитав він, лукаво дивлячись на неї.
“Тому що я йому довіряю. Це рішення не тільки для мене, але й для вас, щоб ви не переживали.”
“А якщо він раптом забере все для себе?” — син все ще не був спокійний.
“Ні, Іван, ти не переживай. Він — хороший чоловік. Я вірю йому.”
Час минав, і Лариса продовжувала спостерігати за змінами у своїй родині. Віталій ставав дедалі більше в її житті, допомагав їй у всьому, навіть підтримував дітей у їхніх заняттях. Схоже, він дійсно став її опорою.
“Ти чому такий серйозний?” — одного дня запитала Лариса, помітивши, що Віталій виглядає надмірно заклопотаним.
“Я просто думаю… про все. Про наші плани на майбутнє.”
Віталій справді думав про це. Він відчував, що на нього покладено велике відповідальність. Він обіцяв Ларисі, що буде піклуватися не тільки про її майно, але й про дітей, які ставали йому більш рідними з кожним днем.
Згодом, коли Лариса поїхала на нову роботу за кордон, її відносини з Віталієм пройшли серйозне випробування. Її сумніви щодо правильності свого рішення залишалися, але вона не могла не відчувати, що тепер це її надійний союзник.
Незабаром після її повернення Лариса вирішила поговорити з дітьми і знову пояснити їм, чому вона зробила такий крок.
“Мамо, ми зрозуміли,” Дядько Віталій справді добре про нас піклувався, він нас любить і ми теж його полюбили” — сказав Іван, обіймаючи Ларису.
“Так, ми зрозуміли, що ти робиш все для нас. А ми з братом і сестричкою хочемо дуже, щоб ти була щасливою.”
І саме ці слова, почуті від власних дітей, стали тим заспокоєнням, якого Лариса потребувала.
Автор: Галина Червона