– Мене тут свекруха економії вчила. Я, каже, кран з водою на кухні закручую не надто щільно, так, щоб капало трохи, лічильник такі краплі не фіксує. На ніч ставлю під кран каструльку, і до ранку набирається два-три літри води! Вистачає і на чай, і на суп – ще і на умивання залишається!

На дитячому майданчику розмовляли двоє жінок, сидячи в тіні на лавочці і одним оком наглядаючи за дітьми – хлопчиками років одинадцяти-дванадцяти, які зі свистом ганяли на гіроскутерах і роликах по доріжках навколо гірок і снарядів.

– В результаті у свекрухи і куба води на місяць не набирається в цілому, – продовжувала тим часом яскрава блондинка років сорока з короткою стрижкою. – Причому, все законно. До неї навіть приходили з перевірками, не знайшли, до чого причепитися. Вибачилися навіть. Вона потім кілька тижнів ходила, задерши носа. Королева економії …

– Ну так пенсіонери всі економні, це зрозуміло! – погодилася рудувата дама з шиньйоном. – Живуть за копійки. На пенсію не сильно-то розженешся. Не мільйонери ж …

– Так як би не так! – стрепенулися блондинка. – Наша от свекруха – саме що мільйонерка! Пенсія у неї хороша, і навіть дуже, плюс купа різних пільг, вона багато років на півночі пропрацювала. При цьому жити вона примудряється на копійки, а всі гроші відкладає на банківський рахунок … Я думаю, що у неї там вже накопичено на квартиру в хорошому районі, а може, вже й не на одну. Але дивлячись на неї, цього не скажеш …

– Он як … А навіщо вона збирає? На щось певне? Квартиру хоче купити?

– Ні-і, просто так. На чорний день, щоб було … У неї чисто спортивний інтерес – відкласти якомога більше. Живе на сухарях і вівсянці, одяг носить роками і десятиліттями, в будинок не купує нічого … Все те, що отримує, як в чорну діру, йде на нікому не потрібні банківські рахунки …

– Та хай робить, що хоче! Нехай, не рахуй ти чужі гроші. Негарно це, фу! Вона ці гроші заробила, має право їх хоч солити!

– Це-то так … Але синові її, моєму чоловікові, соромно, бач, що мати в такому вигляді! Люди косо дивляться. Не всі ж в курсі ситуації – що у мами десятки тисяч на рахунку, а у нас іпотека і двоє дітей на шиї. Тому нам доводиться ще й мамі допомагати, щоб вона зовсім до стану бомжа не скотилась …

– Це як – до стану бомжа?

– Та хоч з тими ж зубами останні роки у нас була епопея. Корінних у неї немає давно, передні теж сипатися почали. Ну це ж куди годиться? Вмовляли її зробити зуби, вона – ні в яку. Чоловік в кінці кінців до лікаря свого затягнув. Але як тільки мати почула суму, руками замахала … Зрештою, ми оплатили, зробили їй зуби, так. Вона ні копійки своєї не витратити на цю справу, навіть не запропонувала. Зайняла позицію – мовляв, мені це не треба, я б і без ваших цих зубів прожила прекрасно …

– Дорого обійшлося, напевно?

– Не те слово. І так то одне їй оплатимо, то інше … Ось навесні прийшла до нас в гості, роззулась, йде в кімнату в шкарпетках, а за нею по підлозі мокрі сліди. Чобіт продірявився у неї, бач! Чоловік за голову схопився, мовляв, мамо, як же так, ти з мокрими ногами. А вона тільки рукою махає – нічого, хороші чоботи, треба доносити сезон, а через пару тижнів буду вже в туфлі перелазити … Ну що, посадив її в машину, повіз, купив чоботи, простежив, щоб старі викинула. А то ж вона і на наступний рік їх напне …

– Зрозуміло …

– Так і живемо. Як у казці – «битий небитого везе» … Минулого місяця холодильник у неї зламався. Майстер прийшов, руками розвів – таких більше не роблять, відремонтувати неможливо вже. Треба новий купувати. Свекрусі нічого знову не треба, вона як ціни на холодильники подивилася, то сказала – обійдуся …

– Цікава вона у вас жінка. Як обійтися без холодильника, тим більше влітку, в спеку? ..

– Так їй аби гроші свої не витрачати. Їла б зіпсоване, вона ж нічого не викидає у нас і пишається цим. Саме перед цим мене вчила – у мене, мовляв, Наташа, нічого не пропадає! Я, каже, як бачу, що продукт псуватися починає, мию його як слід і на сковорідку. Пересмажую – і в суп! І нічого, мовляв, не викидаю. Я тому намагаюся у неї не їсти ніколи, і вже тим більше дітей там не годувати …

– А що з холодильником-то в підсумку?

– Ну як що. Купили ми їй холодильник. Пішли і взяли … в кредит! Будемо тепер виплачувати рік. Ну а як по-іншому? Лікувати її потім дорожче обійдеться …

– Ну … може, потім спадщину здобудете гарну від свекрухи? З собою свої рахунки вона не забере. Не витрачає, так, може, добре? Вам потім дістанеться?

– Ой, Марино, та я не думаю особливо про заповіт. Жінка вона міцна, ще не стара, їй і сімдесяти немає. Інфляція, знову ж. До того ж гроші в будь-який час можна заповідати геть … та хоч котячому притулку! Не знаю, нам з чоловіком на гроші ніколи не щастить, все дістається через терни якісь, з великими труднощами. Не віриться, що коли-небудь велика сума може звалитися на голову просто так …

Як вважаєте, брати в кредит холодильник для матері-мільйонерки, маючи при цьому свою сім’ю, дітей й іпотеку – це нормально?

Ну не кинути ж матір! Це ж кошмар, ходити з мокрими ногами, їсти пересмажену ковбасу, яка почала вже псуватися, ходити з гнилими зубами, маючи дорослого працездатного сина?

Син зобов’язаний допомогти матері в подібних ситуаціях?

Або нічого він не зобов’язаний, нехай йде і купує все, що їй необхідно, на свої гроші, а вони у неї є? А хоче ходити в дірявих чоботях – її проблема … Син почепив на шию собі і дружині кредит за свою матусю-маніпуляторку, не варто цього робити?

Як вам ситуація?