Молода дружина прийшла в лікарню, носик скривила, мовляв пахне несмачно, та й чоловік на лікарняному ліжку не виглядав красенем. Та й доглядати у неї часу не було за ним. Адже була запланована поїздка до теплих морів, правда з чоловіком, але нічого – вона і одна з’їздить. І поїхала. Іван Микитович позітхав, змахнув сльозу крадькома і зателефонував колишній дружині

Не дарма кажуть: сивина в бороду біс в ребро. Іван Микитович повністю це підтверджує своїм життям. У свої сорок він одружився з жінкою на 12 років молодшою за себе. Красива молода – його студентка в недавньому минулому. Всі дивувалися навколо, але сім’я вийшла ладна, міцна, діток ще народили. І всі знову дивувалися – ну треба ж як буває!

Прожив Іван Микитович з дружиною в злагоді 15 років, і ось біс постукав і до нього. У 55 років він вирішив, що цілком собі Казанова і охмурив … студентку, яка була молодша за дружину на 12 років.

Як його вмовляли, як переконували, що дурить старий, що діти не виросли ще – Іван Микитович був твердий!

Зібрав дружину з дітьми, відправив в орендовану квартирку, про аліменти радив не заїкатися, сам, мовляв, на утримування виділю і далі крутіться самі.

І недовго думаючи ввів нову молоду дружину-красуню в будинок.

Радів Іван Микитович не довго. Дружина була під стать своєму віку: їй хотілося гуляти, веселитися, жити яскраво.

Ну, а що – вона жінка молода, темперамент так і пре. І під тут Іван Микитович став замислюватися, що не здужає він такий ритм. У нього серце і артрит починається.

Він спробував м’яко пояснити молодій дружині, мовляв люба моя, як-то ти б мене поберегла чи що. Вік у мене не карамельний вже. Але дружина лише фиркнула, і повідомила що буде так, або за нею не заіржавіє і наліво сходити.

Іван Микитович зітхнув і став намагатися догодити дружині. І в аптеку сходив «чарівних» пігулок купив, щоб так сказати в бруд обличчям не вдарити і не осоромитися перед дружиною, і вітаміни пити почав, і навіть бігати вранці. Ось з пробіжки його і відвезли до лікарні.

Молода дружина прийшла в лікарню, носик скривила, мовляв пахне несмачно, та й чоловік на лікарняному ліжку не виглядав красенем. Та й доглядати у неї часу не було за ним. Адже була запланована поїздка до теплих морів, правда з чоловіком, але нічого – вона і одна з’їздить. І поїхала. Іван Микитович позітхав, змахнув сльозу крадькома і зателефонував колишній дружині.

«Люся, я в лікарні, приїжджай!»

І Люся приїхала, а точніше примчала, з домашніми пиріжками, бульйоном, чаєм в термосі. Кинулася до старого Казанови, потім до лікарів, потім знову до Івана Микитовича.

Плакала над ним, годувала з ложечки … А Іван Микитович подумав, що йому так тепло і так добре зараз, що нічого більше і не треба.

Діти приходили. Молодші доньки плакали, старший син суворо мовчав, а Люся пхала його в бік і очима показувала, щоб він перестав на батька вовком дивитися.

З лікарні Іван Микитович вийшов і пішов у РАЦС – подавати на розлучення з молодою дружиною. Яка, до речі, знайшла на південних морях пекучого брюнета з яким і зависла там.

І повернувся Іван Микитович в сім’ю, і прощення просив, і пробачили його. І дружина Люся, і діти – навіть суворий старший син.

Зараз Івану Микитовичу вже під сімдесят. Він з посмішкою дивлячись на дружину, згадує цю історію і кається в дурості своїй. Гаразд хоч одумався, каже, вчасно.