Мій тато в 24 роки надумав одружитися з однокурсницею Ірою. Рідня дала зелене світло: дівчина з хороших сімей, красуня, спортсменка, відмінниця. Кращого вибору своєму синові і побажати не можна.
Стали готуватися до весілля – вибрали ресторан, а потім і меню. Замовили у відомого в місті ювеліра оригінальні обручки, в кращій кондитерської – торт. Знайшли кравця, у якого руки ростуть звідти, звідки потрібно. Зняв він мірки, став шити весільний костюм.
Наречений і наречена в ейфорії, родичі в приємних клопотах, гості розщедрюються на подарунки. Нічого не віщувало того, що це весілля не відбудеться. Навпаки, все йшло ідеально, ніяких накладок і непередбачених ситуацій.
Ось тільки за два дні до весілля, від нервового напруження у мами нареченого спину прихопило. Намазали маззю – толку немає. А жінці танець з сином станцювати хочеться, а не корчитися від болю, який в поперек стріляє. Подзвонила вона до знайомого лікаря: «Рятуйте, за два дні ви повинні мене на ноги поставити»
Лікар пообіцяла прислати медсестру, щоб та зробила якийсь чарівний укол. Мама відповіла, що не пошкодує ніяких грошей і обов’язково щедро віддячить своїх рятівників.
Медсестру Інну наречений в перший її візит вдома не застав. А за день до весілля сам відкрив їй двері, пропустив в квартиру і обімлів. Перед ним стояла та, за якою він би на край світу пішов. Інна увійшла в квартиру, зняла пальто, передала його в руки юнакові і пройшла в кімнату. Її ж і інші хворі чекають.
Тато так і залишився стояти в коридорі, з пальто в руках. Інна зробила укол, вийшла в коридор, одяглася і попрощалася. Тато за нею. Телефонів мобільних в той час не було, а якщо і були – то не у всіх. Рідня турбується. А знайти його не можуть. Він, як хвостик, за Інною. Проводив її за всіма адресами.
Вечір. Пізно. Вона його додому жене. А він каже: «Не піду я додому. Буду на лавці біля твого будинку ночувати»
«Навіщо?» – здивувалася Інна.
Тато і розповів про те, що на наступний день у нього весілля призначене. Іра – хороша дівчина, але він тільки сьогодні зрозумів, що це не любов зовсім. І не хоче ламати їй життя.
«Ну ви тоді підніміться, від мене додому зателефонуйте. Батьки ж хвилюються ваші!»
Тато подзвонив своїм батькам. Вони жодному його слову не повірили. Вирішили, що у нареченого шок від надміру почуттів. І те, що він несе маячню – в межах норми. Він, як відповідальний громадянин, обов’язково прийде в РАЦС. Нічого скасовувати не стали. І дарма.
Наречений на весілля не з’явився.
Наречена зі своїми батьками істерик закочувати не стали. Вони якось несподівано зібралися з силами, з думками. І майже хором по-філософськи висловили: «Значить, не судилося бути разом».
Поведінка людей в несподіваних ситуаціях – теж свого роду культура. Мама нареченого розплакалася навзрид, розуміючи, що вони таку культурну наречену і її сім’ю упустили. І при всіх присутніх пообіцяла стерти в порошок свого сина.
А син, щасливий, закоханий, окрилений ще пів року навколо Інни кружляв. Поки вона за нього заміж не вийшла. І народилися у них ми – я і два моїх брата.
І тільки через роки бабуся і дідусь пробачили синові його каприз. Від долі не втечеш, навіть якщо доводиться бігти від вінця в протилежний бік.
