Моя подруга не впоралася з керуванням і врятувати її не вдалося, а її дочка взагалі загубилася. І ось в метро я бачу ці дівчинку

В той день Віка мало не проспала на роботу, будильник не спрацював. Підскочила, заварила кави, вирішила не розсиджуватися, а швидко поснідати і полетіти. Десь на тлі з вікна грало радіо. Ведучий нарікав на те, що в місті масові пробки і метро в цей день є чи не найкращим рішенням, правда для тих, кому час дорогий, інші можуть і потомитися в авто під променями сонця. Віка саме з тих, кому нудитися ніколи, вона і без того спізнювалася.

– Гаразд, метро, так метро. – вирішила про себе дівчина.

День видався не з легких, Віка за день так вимоталася, що додому ледь ноги волочила. Джерело

– І добре, що метро, сил їхати на машині вже немає. – подумала Віка, плюхнувшись на сидіння метро.

Йдучи по коридору до виходу, Віка звернула увагу на дівчинку, яка продавала газети, її всередині щось ніби підштовхнуло до неї. Що? Вона і газет з роду не читає, вважаючи що це минуле століття і зараз все в інтернеті знайти можна. Вона підійшла ближче і придбала одну з газет, на що дівчинка широко посміхнулася і Віку вдapило стpyмом. Цю посмішку вона знає, звичайно знає, їй вона до болю знайома.

Така посмішка була у подруги її дитинства. Та 5 років тому їхала по трасі і не впоралася з керуванням, машина вилетіла в кювет і перекинулася, врятувати жінку не вдалося, а ось дівчинка. Дочка подруги – маленьку Лізу – знайти не змогли, за свідченнями експертів дівчинка від удару вилетіла через лобове скло, а ось куди вона поділася після цього ніхто сказати не зміг. Знайти дівчинку тоді так і не вдалося ні поліції, ні волонтерам.

І ось тепер Віка стоїть як заворожена, ця посмішка.

– Як тебе звати? – запитала Віка.

– Ліза. – дзвінко відповіла дівчинка.

У Віки потемніло в очах, а в вухах ніби задзвеніло. Віка злегка скривилася, а потім посміхнувшись сказала.

– Мені здається я знаю твою маму.

– Маму? – невпевнено промовила дівчинка. – Вона он. – дівчинка вказала пальцем на жінку, яка торгувала чимось на іншій стороні виходу.

Це була розпатлана худорлява жінка років 40, мало охайна, але приємна на обличчя. Віка наважилася до неї підійти і завести розмову. Спочатку вона поцікавилася про щось, що вона продавала, а потім обережно завела розмову про дівчинку і що їй доводиться працювати в такому віці. Жінка і поскаржилася, що робити нічого, їсти щось треба, батьків у дівчини немає. Серце Вікі закалатало з шаленою швидкістю. «Це вона!»- про себе вирішила Віка.

– Може я можу вам чимось допомогти? – запитала Віка.

Жінка з недовірою прищулилася на неї, трохи відсторонившись, запитала.

– Навіщо вам це?

– Колись, 5 років тому моя подруга не впоралася з керуванням і врятувати її не вдалося, а ось її дочка, вона загубилася. Ваша Ліза, вона дуже схожа на мою подругу, я подумала …

Очі тієї жінки округлилися. Вона схопила Віку за рукав і витріщивши очі голосно прошепотіла:

Нарешті! Я живу біля озера в дідівської хатинці. Так, це вона. Мій пес приволік мені тоді дівчинку в зубах, та була без свідомості. Мабуть, тому що удaр був сильний.

На питання «почему не повідомили?» Та сказала, що злякалася, раптом вважатимуть, що це вона винна в стані дівчинки, та була погана і довго одужувала.

Віка звичайно здивувалася, але в той же час дуже зраділа. Вона запропонувала допомогу жінці в обмін на те, щоб та допомогла їй потоваришувати з дівчинкою, а потім відпустила її з нею. Жінка зовсім була не проти, втомилася з дівчинкою, вік такий пішов, нарікала, що зовсім неслухняною стала. Та й гроші їй зовсім не завадять.

Читайте також: Гонорові газди виставили нещасну геть. Жінка присіла біля паркану. Дитина поплакала і затихла. Назавжди. Так і просиділа вбuта горем незнайомка з мepтвою дитиною до вечора. Відтоді у родині почалось стpaшне

Уже через місяць Ліза переїхала до Віки додому, та оформила необхідні документи і влаштувала її в школу. А жінка, вона до слова сказати, ніколи особливо не турбувала їх. Віка з Лізою самі бувало її відвідували. Потім Віка допомогла знайти тій нормальну роботу і отримати придатне житло. Так що все для всіх склалося найкращим чином.

А Віка, нарешті, зітхнула з полегшенням і вперше за багато років стала спати спокійно. Адже тоді 5 років тому за збігом обставин в той час, коли подруга їхала по трасі, останньою розмовляла з нею по телефону саме вона і, як на зло, подруги посварилися. А вже потім Віка дізналася про те, що трапилося і довго себе картала в тому, що сталося. Зараз коли Ліза з нею, дівчині стало спокійно на душі. Хоч щось вона може зробити для своєї подруги.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram