В один момент я зрозуміла, що не потрібно їй віддавати свої речі, нехай свої купує і носить. Але це рішення не прийшло просто так.
Є у мене пальто улюблене – тоненьке, без підкладали, з вовни красивого шоколадно-коричневого кольору.
Купила я його за рік до народження молодшого сина, потім стало воно мені замало. Я його акуратно згорнула і прибрала в шафу, восени приміряла в надії знову його носити.
Однак навесні ми продали свою квартиру батькам чоловіка, самі іншу купили неподалік. І пальто моє при переїзді в шафі в самому низу залишилося.
Свекруха його виявила, сміливо обрізала рукава під свій 1,52 м зросту і почала носити. Нічого мені не сказала.
А я випадково зайшла до них додому, коли її не було і побачила своє пальто на вішачку. Забрала його, дзвоню їй – не шукайте, я пальто своє забрала!
А вона – я ж рукава обрізала і ходити в ньому почала.
Я кажу – Я ж вам його не віддавати!
Прийшла додому, поміряла і розплакалася. На чоловіка лаялася, а він то ні в чому не винен!
Не можу я пальто це відпустити і їй точно не хочу віддати.
На роботі колега порадила хорошого майстра – вона зі старих речей нові шиє, комбінує, переробляє, руки золоті!
До неї вирішила звернутися, пальто перероблю і буду носити.
А свекрусі речі свої віддавати більше не буду.
