Моїй мамі не було ще й 40, як вона стала вдовою. На той час я вже навчалась в інституті.  Вона витримала рік жалоби, ще рік була самотня, а потім зустріла чоловіка на 7 років молодшого за неї, і привела його в наш будинок

Моїй мамі не було ще й 40, як вона стала вдовою. На той час я вже навчалась в інституті.  Вона витримала рік жалоби, ще рік була самотня, а потім зустріла чоловіка на 7 років молодшого за неї, і привела його в наш будинок. У мене з’явився вітчим.

Мама з ним жила в цивільному шлюбі, була закохана в нього, навіть я відійшла у неї на другий план. Мені було прикро, що вона так швидко забула батька, і я з відразою ставилась до вітчима. Дуже страждала, втративши спочатку тата, а потім любов матері. Відчувала себе самотньою, нікому не потрібною. Замкнулася в собі. Всі сили направила на навчання і стала найкращою студенткою на курсі. Вирішила отримати гарну освіту, знайти роботу і піти від матері. Але щоб піти, потрібно ще три роки навчатися і жити з ними.

А поки доводилося терпіти   маму. Вдома я намагалася з нею не спілкуватися, закривалася у себе в кімнаті і вчилася, вчилася. Вітчим все намагався мені допомогти в навчанні. Але я його навіть не слухала. І відразу починала кричати: «Що ти розумієш в моєму навчанні? Краще займися своєю старенькою! », Тобто, моєю матір’ю. А мама дико ревнувала його, влаштовувала неприємності, стежила за ним. Її любов перетворювалася в якусь залежність. Не знаю, як вітчим її витримував. Ось так і жили в неприязні один до одного.

Навчалася я легко, не пропускала жодного заняття, до семінарів була підготовлена ​​краще за всіх, всі заліки мені зараховували автоматом, сесію здавала легко. А ось канікули не любила, бо треба було більше бути вдома. Потім виявилося, що спеціальність вітчима близька до моєї спеціальності, і він в ній розбирався. Він закінчив наш інститут, і знав деяких моїх викладачів, які ще навчали його. Одного разу він здалеку завів розмову про інститут, викладачів. Ми навіть спокійно перемовились кількома реченнями, але тут я зрозуміла, що спілкуюсь з людиною, яка мені все життя поламала. Нагрубила йому і закрилась у своїй кімнаті. Він кілька разів пробував говорити зі мною про інститут, викладачів. Давав поради по різних предметах. Він цікавився моїм навчанням.  Але  кожен раз я згадувала, що він мій  ворог і закінчувала розмову черговим невдоволенням.

Поступово неприязнь до вітчима стала слабшати. Ми частіше спілкувалися, з ним було цікаво. Я зазначила, що вітчим не такий поганий, яким здавався раніше.  Він уже не дратував мене. Майбутнє моє обіцяло бути хорошим – вчилася відмінно, мене чекало місце в аспірантурі, а потім робота в нашому інституті.

Мама була рада, що в будинку настав мир. Вона не знала причину цього.

Фото pixabay.com