Непотрібні батьки.
Моїй рідній сестрі було 48 років, коли її дочка поїхала із чоловіком за кордон.
Десять років вона жила надією, що діти стануть на ноги і візьмуть їх із чоловіком до себе.
І довгоочікувана подія нарешті сталася.
Але щастя не настало.
Сестра виявила, що сім’ї доньки вона не дуже потрібна.
Її з чоловіком зустріли успішні та дуже зайняті діти, англомовні онуки, опікувані турботливою нянею.
У їхньому заповненому до краю, розписаному за хвилинами життя, їм не було місця.
Вони так і не змогли адаптуватися до нового життя, і гостро переживали почуття самотності.
Стан посилився труднощами спілкування, викликаними незнанням мови, культурними відмінностями.
Внуки її не сприймали як бабусю, та й для неї вони не були такими рідними, як на відстані.
Я вмовила сестру повертатися додому, хоча квартира вже була продана.
Вона погодилася лише під натиском свого чоловіка.
Зараз живуть у мене та роблять ремонт у своїй новій квартирі.
Шкодують, що не послухали мене, продали квартиру, в яку вклали багато коштів та душі.
А дочка з моменту їхнього від’їзду навіть жодного разу не зателефонувала їм.
Автор: Оксана