Моїй свекрусі всього 65 років. Вона здорова, красива жінка. Так, у неї мінімальна пенсія, але що можна хотіти людині, яка ані дня в своєму житті не пропрацювала. Про старість і пенсію треба впродовж життя думати, а не коли вже “піджимає”. Але вона завжди казала: працювати – не царська справа. Її все життя утримував чоловік, а так, як його не стало пару років тому, все це впало на плечі мого Павла

Скоро буде сім років, як ми узаконили з Павлом наші стосунки. У нас повне взаєморозуміння, абсолютна ідилія у відносинах, маленька дочка, якій шість місяців. Але псує всю цю красу його рідня. Вони вважають, що ми повинні утримувати їх усіх.

У Павла є мати. Їй 65 років. Вона здорова, красива жінка. Так, у неї мінімальна пенсія, але що можна хотіти людині, яка ані дня в своєму житті не пропрацювала. Про старість і пенсію треба впродовж життя думати, а не коли вже “піджимає”.

Але вона завжди казала: працювати – не царська справа. Її все життя утримував чоловік, а так, як його не стало пару років тому, все це впало на плечі моєму Павлу. Я ще розумію, добре, допомагав, коли у нього своєї сім’ї не було, але зараз, вибачте, у нас своїх витрат хватає.

Але це ще не все. Павло повинен допомагати не лише матері, а й своїй старшій сестрі, якій на днях виповнилося сорок років. Олена красива і здорова жінка, нічого їй не бракує, виховує 4 дітей від 7 до 18 років від різних чоловіків. Жодного чоловіка офіційно не було. Отримує допомогу на дітей. Стажу роботи зовсім немає.

В мене бракує слів, чесно. Я народилась в такій сім’ї, що ми думали, як правильно поступити, щоб жити було легше. А тут така ситуація, сидять і чекають подачок, а щоб самому “булки” підняти, то ні…

Плюс ми ще повинні приїжджати допомагати їм по господарству (приватний будинок і город). У Павла свій бізнес, я працювала з хорошою зарплатою, але зараз в декреті (доньці 5 місяців).

Місяць тому у чоловіка трапилися проблеми в бізнесі. Різко впав дохід, і допомагати його рідні ми тепер не можемо. Самим ледь вистачає на все. Я стала підробляти в інтернеті і планую вийти на роботу через місяць на частину ставки. Павло теж намагається налагодити справи свої.

А з боку його рідні полилося таке, що і розповісти соромно! Ми жадібні, ми погані, ми червону ікру їмо, а вони хлібом чорним перебиваються. Діти сестри моря в житті не бачили, а я дочку в басейн вожу на плавання за “купу” грошей, – каже свекруха.

При цьому з дитиною ніхто з них жодного разу не запропонував допомогти. Хоч пів години з дитиною посидіти. Ні! Більш того, свекруха внучку свою бачила стільки раз, що на пальцях порахувати можна. І ні брязкальця, ні шкарпеток не подарувала.

Коли я це озвучую, Павло ображається. А мені як бути? Спихнути дочку в ясла і йти працювати на благо свекрухи і дітей сестри чоловіка? І при цьому не обурюватися? Прикро і хочеться справедливості.

Просто виговорилася, і легше стало.

Фото ілюстративне, з вільних джерел