Коли в моїх батьків появилась друга дитина, моя сестричка, мама вирішила, що з двома дітьми не впорається. Оправданням було, що в них маленькі доходи, тай і житлові умови могли б бути кращі. Тому коли сестричці виповнилось два рочки, мама тимчасово залишила її у бабусі. Тато дуже любив маму, в усьому її слухався і робив так, як вона сказала. Він у нас був дуже хорошою людиною, але напевно зі слабким характером, він ніколи не міг мамі заперечити (тата з нами давно вже немає).
Моя сестра виросла окремо, в бабусі, мама її так і не забрала до рідного дому. І тепер між нами немає таких відносин, як були б, якби ми росли разом. Після школи я вступила до інституту, мама поселила мене в гуртожиток і порахувала, що на цьому її роль в моєму вихованні закінчилася. Я крутилась, як могла. Зранку на заняття, а ввечері в кафе підробляла офіціанткою.
Мама вийшла заміж вдруге. Моїм життям вона особливо не цікавилася, навіть на моє весілля приїхала як звичайний гість. Минуло кілька років, її другий чоловік відійшов у вічність. Тепер моя мама у віці і у неї з’явилося бажання поспілкуватися. Вона стала регулярно телефонувати нам з сестрою, цікавитися нашим життям, розпитувати. Що ми, як ми.
Вона живе одна і з кожним роком їй все складніше. Вона потребує допомоги, але ні я, ні моя сестра, не маємо бажанням жити з нею. Ми не бачили з її боку ні любові, ні ласки, і хоча я росла біля неї, вона про мене дбала остільки, оскільки я була з нею, і це був її обов’язок.
Я не пам’ятаю жодного разу, щоб вона в дитинстві хоча б раз запитала мене, що я відчуваю, про що думаю, про що мрію. Вона просто годувала мене і одягала. І все.
Прилаштувати маму в пансіонат для людей похилого віку, буде негарно і негуманно. І в нас з сестрою немає бажання піклуватися про людину, якій на нас стільки років було байдуже.
Порадьте, як нам поступити?
Фото pixabay.com
