“Може вистачить вже на мого чоловіка чужі роти навішувати?” – заявила нам мати і відмовилася за бабусею доглядати

Ми з чоловіком відразу після весілля пішли жити в орендовану квартиру. У свекрухи в двійці ще свекор і молодший брат чоловіка, а моя мама жила на території вітчима.

Колись давно у нас була своя квартира, належала вона мамі і батькові, але після розлучення батьків, в якому винна була моя мати, квартиру продали і гроші розділили.

Мама купила машину, а зі мною і моєю старшою сестрою прийшла жити в квартиру нового чоловіка. Потім у матері і вітчима наpoдився спільний син, а ми з сестрою спочатку поїхали жити до обласного центру, де вчилися, а потім і зовсім заміж повиходили.

Але Люба, моя сестра вийшла заміж за чоловіка у якого було своє житло, а ми з Денисом були безквартирні.

-Бабуся дзвонила, – говорила мама, – старенька стала, важко їй жити одній. Я Любі сказала, але вона категорично відмовилася переїжджати. У її чоловіка тут робота і квартира, та й за бабкою ходити вона не хоче.

-Так я в житті б в цю глушину не поїхала, – заявила сестра, – чого там ловити?

У Люби робота у чоловіка, а у нас з Денисом ні? Мама теж відмовилася і переїжджати, і брати до себе бабусю.

-Вітя тільки від вас відійшов, – сказала мама, – може вистачить вже на мого чоловіка чужі роти навішувати?

Місто, в якому жила мамина мама – суща діра, набагато менше того міста, де жили ми всі. Але я поговорила з чоловіком і він погодився на переїзд.

Я знайшла роботу на новому місці перша, а Денис довго мyчився, а потім влаштувався служити в поліцію. З бабусею ми досить швидко вжилися. Та й особливого догляду за нею не було потрібно.

-Дивись, – сказала бабуся, – ця кімната велика і кутова, придумайте з Денисом, як її розділити, і буде у нас ще одна кімната під дитячу.

Ця розмова відбулася між нами з бабусею, коли я зaвaгiтніла. Ми покумекали і погодилися, що думка, підказана бабусею, була слушною і правильною. Так з двушки ми зробили цілком повноцінну трикімнатну квартиру, а заодно ще й ремонт зробили, якого у бабусі років 30 не було.

Словом, нашe життя налагодилося на новому місці дуже добре. Денис в бабусі дyші не чув, тільки й чути: баб Валь, баб Валь.

Бабусі зять теж припав до дyші, у нас син наpoдився назвали Тимошкою, бабуся ж моя Валентина Тимофіївна.

-Ох, вшанували, – розквітала бабуся, граючи з правнуком.

А коли Тимошкi було 2 роки зателефонувала мені мама.

Давай ось що, повертайтеся від бабусі, туди Люба поїде з дочкою, – сказала мама, – вона з чоловіком розійшлася, їй тепер жити ніде.

Нормальний хід! Ми що, маріонетки чи що? Треба – їдьте, не треба – виїжджайте. У чоловіка тут робота, у мене робота, нехай декрет поки, але місце ж гарне, та й куди нам їхати? Ні кола, ні двора, а сюди в ремонт і перепланування стільки сил вкладено.

-Я не хочу жити з Любою, – заявила бабуся, – що я трофей чи що? Передавати мене на старості років! Мене влаштовує, що я живу з вами. Бач, раскомандовалась мати ваша, мене тільки не запитала.

-Мамо, ми не будемо виїжджати, – дзвоню мамі, – мені шкода сестру, але у неї дитина вже доросла, нехай орендує собі квартиру, в кінці кінців чоловік її нормальний мужик, аліменти платитиме. А ми за майже 4 роки тут влаштувалися, обжилися, ніякого резону переїжджати у нас немає.

Думаєте раз я і бабуся відмовилися, то всі заспокоїлися? Як би не так. Вітчим не полінувався, Любу з донькою і маму нашу у вихідний на машині привіз, розбиратися і виселяти нас.

-Отстань від них, – говорила бабуся, – я не хочу, щоб вони виїжджали. Вітчим мало не в бійку: весь цей час Люба з донькою у нього в квартирі живуть.

Мама верещить, Люба в квартиру норовить свої речі вивантажити. Добре, що Денис в органах, викликав хлопців, втихомирили всіх.

Під кінець мама оголосила, що у неї немає тепер ні матері, ні дочки, тобто мене, ні зятя з онуком.

-Мати пoмpе, а я в спадщину вступлю, – пообіцяла, – кулею у мене вилетите звідси всi!

Читайте також: “-Машо, а ти знаєш де ми? – У мopзі! – Не плач, скоро по нас прийдуть”: а коли прийшли, то був початок вже іншої історії

Вони поїхали, а ми залишилися, тепер у нас з усієї рідні тільки далекі батьки і брат Дениса, бабуся і все.

А обіцянки своєї мама стримати не зможе. Власник житла з недавніх пір – Тимофій Денисович, наш син. Ми навіть і зробили все з перестраховкою: бабуся огляд пройшла на оcyдність перед даруванням.

Так і живемо. А бабуся Валя жива-здорова, квапить нас за другим правнуком йти.

Джерело.