fbpx

Може, я просто не ціную того, що є! Немає між нами тієї душевної близькості, якої так не вистачає, немає того розуміння та тепла та такої підтримки, які мають бути у стосунках

Коли мені було 19 років, у мене був хлопчик, який мене дуже любив.

Ми були у стосунках, але я любила його більше як брата та друга, така собі своєрідна дружба.

Вийшло так, що, я зустріла свого майбутнього чоловіка, а далі думаю пояснювати не треба.

Незважаючи ні на що, ми розлучилися з хлопцем по-доброму, він пробачив і відпустив.

З чоловіком ми разом досі, загалом шлюб щасливий, зараз відносини навіть кращі, ніж були будь-коли.

Але я зустріла випадково того хлопчика.

Він уже давно перетворився на гарного мужнього хлопця, ми поспілкувалися немов і не було цих років нарізно і розійшлися.

Читайте аткож: Я була така здивована не передати словами, дивилась на це все прозрівала. Хочу поділитися історією, як то кажуть про наболіле

І начебто все добре чудово, і сім’я, і ​​стосунки чудові, і дитина росте кохана, а немає чогось дуже важливого.

Ми з чоловіком все ж таки чужі люди.

При всій цій картинці щасливої ​​сім’ї, сім’ї за нею і немає, ніби живемо в різних світах і вечорами просто мигцем перетинаємося.

Немає між нами тієї душевної близькості, якої так не вистачає, немає того розуміння та тепла та такої підтримки, які мають бути у стосунках.

А з тим хлопцем було коли нам було по 19 років.

Може, я просто не ціную того, що є!

Але чомусь дуже самотньо, є і подружки і чоловік, а близька людина, з якою можна було б поділитися всім потаємним, що в душі, її немає.

Розумію, що сама все це обрала, і щаслива, але чомусь дуже самотньо та боляче.

Автор: Оксана

You cannot copy content of this page