Квартира мені дісталася від мами. Мама з татом добре заробляли і могли собі дозволити придбати житло. Тато пішов від нас до іншої жінки, правда вчинив благородно, все майно переписав на маму, а сам пішов з одною валізкою. З мамою ми залишилися одні. Мама познайомилася з іноземця, вийшла за нього заміж і поїхала за кордон, кудись в Бельгію. Так що в дев’ятнадцять я жила у власній квартирі, красива і вільна.
В інтернеті я познайомилася з хлопцем, його звали Міша. Якийсь час ми листувалися, він писав мені всякі дурниці, але мені ці дурниці подобалися. Обмінявшись фотографіями, ми домовилися зустрітися, він запросив мене у невелике, але дуже затишне кафе. Ми проговорили весь вечір. Після кафе Міша проводив мене до дому та я запросила його на чашечку чаю. Само собою, він залишився у мене до ранку, а вранці приємно здивував.
Міша приготував дивовижний сніданок і приніс мені, в ліжко. Ми зустрічалися все частіше і частіше і в кінці кінців він переїхав до мене, притягнувши всі свої речі. Своєї квартири у нього не було, жив він у батьків, правда я ніколи у них не була і з його батьками не знайомилася, він не кликав, а я не наполягала. Жили ніби не погано, працювали, він був ріелтором, продавав квартири, я працювала на фірмі, мама до подруги влаштувала.
Згодом Бог подарував нам прекрасну дівчинку, назвали Вікторією, реєструвати офіційний шлюб ми не хотіли, вірніше він не хотів, завжди говорив, навіщо нам штампи в паспортах, ми і так прекрасно живемо, зекономлені гроші витратимо на земельну ділянку, він вже пригледів.
Придивились ділянку, Мішка купив, як і хотів. Ділянка була десь недалеко від міста, навколо природа, пташки співають, не ділянка, а мрія. Мішка почав умовляти мене, продати квартиру, щоб побудувати свій будинок. Спочатку я не погоджувалася, але Міша почав тиснути через дочку. Мовляв дитині, просто необхідно свіже повітря, близькість з природою, квіточки там, пташки, звірятка.
Я тільки уявила, як наша донька, грає на галявині біля будинку, навколо пташки співають, зелень і ніякої тобі загазованості, то відразу погодилася. Мішка продав мою двокімнатну квартиру і зняв для нас невелику, затишну квартирку. Сам же почав будівництво, нашого великого і красивого будинку, нам вже показували проект і навіть макет нашого будинку.
Але одного разу Михайло не повернувся і перестав відповідати на телефонні дзвінки. Я природно почала переживати і накручувати себе. Я обдзвонила всі лікарні, всі поліцейські відділки міста. І в одній з лікарень без ознак життя знайшовся хлопець з такими прикметами, але без документів. Моє серце тьохнуло і по спині пробіг холодок. Зібравши дитину, я помчала туди. Виявився не він.
Згадавши про його батьків, я помчала до них. Хоч я і не була у них ніколи, але знала адресу, бачила в паспорті Михайла і запам’ятала. Приїхавши туди, я піднялася на четвертий поверх і подзвонила. Двері відчинив, якийсь зарослий мужик і сказав, що не знає такого. І взагалі він не може запам’ятати, всіх кого прописував, в свою квартиру, адже він прописував всіх, хто добре заплатить, а іноді, просто за пару, трійку бульбашок.
Вийшовши з під’їзду, я зовсім не уявляла, де і як ще шукати, мого Мішу. Я сильно втомилася і хотіла їсти. Моя маленька Віка, теж почала вередувати і почала плакати. Ми поїхали додому. На наступний день, продовживши шукати Мішу я вирушила на будівництво. На ділянці, стояв вагончик а навколо лежали, якісь дошки, колоди, цеглини. Раптом з вагончика вийшов чоловік, а слідом якась жінка.
Чоловік обернувся, це був Міша, а з ним якась жінка і відразу видно не сестра. Я закотила грандіозний скандал, висловила все, що про нього думала і зажадала повернути гроші за мою квартиру. Він закричав, щоб я забиралася, з його власної ділянки, а гроші повертати він не збирається і що я ніколи не доведу, що колись давала йому гроші.
Я подала позов до суду, за фактом шахрайства. Добре батько допомагає і адвокатів найняв і нас з донькою до себе забрав, а то залишилися з малечею на вулиці.
Фото ілюстративне з вільних джерел
