Ми обходили з чоловіком кілька магазинів, де він записував ціни на ті продукти, які ми хотіли купити. А потім порівнював де дешевше, і тільки після цього ми купували. Такі закупівлі тривали іноді по 3-4 години і все заради вигоди в 20-30 гривень

У моєї свекрухи Олени Миколаївни дуже трепетне ставлення до грошей. Вона виросла в небагатій робітничій сім’ї, де економити на кожній копійці було нормою.

Батько робітник на заводі, мати швачка на фабриці працювали багато, а ось грошей в той час за таку роботу отримували мало.

Тому дитинство маленької Олени минуло без надмірностей. Свої дитячі звички до економії вона перенесла і в доросле життя. У такій же манері вона виховала і свого сина.

Чоловік розповідав мені як в дитинстві йому доводилося довго ходити в одязі, на якому вже місця не було для латочок.

Він просив матір купити йому інші штани або сорочку, але мати завжди відповідала одне і теж:

– Латочку поставимо, грошики заощадимо. Не принц і в такому походиш.

Перші роки нашого шлюбу мені насилу вдавалося вмовляти його на хоч якісь витрати. Банальний похід в магазин за продуктами перетворювався у випробування. Ми обходили кілька магазинів, де чоловік записував ціни на те, що ми хотіли купити.

А потім порівнював де дешевше, і тільки після цього ми купували. Такі закупівлі тривали іноді по 3-4 години і все заради вигоди в 20-30 гривень. Це було нестерпно.

Все ж через кілька років мені вдалося змінити ставлення чоловіка до грошей. Але ось свекруху переробити було неможливо.

У вихідні вона часто приїжджала до нас в гості. Побачити сина і внучку.

Я не хотіла, щоб наша дочка, в чомусь мала потребу і тому ми з чоловіком намагалися її балувати.

Купували красиві і дорогі речі, іграшки, ляльки. Чоловікові особливо подобалося давати дочкіи те, чого він був сам позбавлений в своєму дитинстві.

Від усього цього свекруха приходила в сказ. Всі її парафії закінчувалися лайкою.

– Ви що дитину з малих років до розкоші привчаєте. Звикне, що в житті все легко дістається. Або недолугою стане, або утриманкою.

Ви, Олено Миколаївно, минулим живете. Вам 10 гривень вже гроші величезні. Нехай наша дочка в розкоші, як ви говорите, зростає. А не як ваш син в латках ходив.

На цих словах свекруха зазвичай переходила на ненормативну лексику або починала читати моралі.

– Ах, ти. Наше покоління на економії виросло. А ви невдячні. Сергій кого ти вибрав собі в дружини. Ох, не доведе твоя дружина до добра, згадайте мої слова ще. Всю сім’ю по світу пустить.

Ось так і живемо. Але балувати дочку все одно не перестанемо. У дитини має бути дитинство, а не латки.