Поділюсь своєю історією кохання. Мені було 20 років, йому 26, коли ми познайомились. Він був саме такий, яким я його й уявляла – сильний сміливий, високий спортсмен.
Перший рік ми просто зустрічалися, каталися, я до себе близько не підпускала, я досить холодна людина, трохи закрита (напевно це нас згуртувало, він був таким же).
Я студентка, має свою справу і відповідно постійно роз’їзди. Бувало, бачилися лише двічі на місяць. Я на більше тоді й не претендувала, тому що у нас ще нічого не було, і ми просто спілкувалися.
Звичайно завжди ініціатором був він, а я любила отримувати повідомлення, як сильно він сумує за мною.
Він перший почав заводити розмови про дітей спільних, про те, щоб разом жити, але з розмов ми не зрушили. Через рік наші стосунки стали ближчими і я почала відчувати, так би мовити владу.
Я почала контролювати, перевіряти, накручувати себе і пред’являти йому свої підозри. З’явилися вони після того, як мої подруги, сидячи за столом, сказали, що він 100% мені зраджує, тому що старший за мене і постійно роз’їзди.
Я почала себе накручувати, настільки, що щодня писала йому про зраду. Хоча доказів у мене не було, просто мене переслідувала ця думка.
Я писала з нових сторінок йому, щоб перевірити (найцікавіше, що він займався тим самим, перевіряв мене, але заперечує досі). І за кілька місяців таких претензій він почав віддалятися (зараз я розумію, що сама винна, кому таке сподобається).
Одного дня він відповідає мені на повідомлення: «Не пиши сюди, більше нічого немає». Я намагалася домогтися відповіді, пояснення, 2 місяці писала в порожнечу, він уже не відповідав на повідомлення.
Минуло півроку, почала жити своїм життям, почалися нові стосунки, але його я не забула, написала повідомлення. Ми зустрілися, поговорили, я думала, зможемо відновити стосунки, але дізнаюся, що в той час, коли ми сварилися, він мені зрадив, і та дівчина чекала від нього дитину (дізналася я не від неї).
Сказати, що я була принижена, нічого не сказати. Я не могла повірити, як він міг так вчинити, приховував, казав, що це не його дитина, але я всю правду знала. Ми, природно, припинили спілкування.
Як мені було боляче. Я жила у прострації, нічого не хотіла.
Згодом я вчилася жити по-новому, і все налагоджувалося, я подорожувала, працювала і жила без тих хвилювань. І тут листопад 2019 року (з моменту останньої зустрічі пройшов рік) і він пише мені повідомлення.
Ми побачилися, він вибачався, говорив, що так вийшло, що він з нею не живе, ми стали частіше бачитися, знову почалися стосунки, бувало, що нагадувала йому про те, що трапилося, сварилися, але продовжували бачитися.
Так минув ще рік. Потім знову сталася сварка, і ми не спілкувалися 3 місяці. Тоді вже я перша запропонувала помиритися, написала йому (січень 2021 р.) не змогла його відпустити і наші стосунки почалися в 3 рази.
Ні я, ні він, не змогли відпустити один одного, але обидва розуміли, що нічого хорошого не буде, ми маємо величезну пристрасть один одному, але ми як кішка з собакою. Я його люблю і думаю, що й він мене.
Але я не змогла пробачити те, що він накоїв, він казав: «якщо не можеш прийняти, відпусти.
Але я не змогла і ми знову перестали спілкуватися.
Я не знаю що мені робити.
Мені з ним погано і без нього.
Автор: Оксана
