Коли ми з чоловіком одружилися, то я прийшла жити до них. Свекра давно не було серед живих. Свекруха піднімала своїх синів одна. Чоловік мій старший. Молодший брат, Ігор, навчався в інституті. Жили ми непогано. Чоловік працював, я з дитиною сиділа в декретній відпустці, але підробляла. Робила вдома переклади, отримувала непогані гроші. Та й свекруха ще працювала. Ми з нею прекрасно ладнали.
Потім брат чоловіка закінчив навчання і поїхав працювати в інше місто. А через чотири роки він повернувся з нареченою. На той момент у мене вже було двоє дітей. Одна дитина в школі, інший в садку. Я працювала. Свекруха вийшла на пенсію. Ми відкладали гроші, щоб згодом придбати своє житло. Все у нас виходило. Коли приїхав Ігор, він привіз деякі гроші, і мати порадила йому взяти квартиру в нашому ж будинку, на дванадцятому поверсі, без ремонту. Через це вона продавалася набагато дешевше. Брати швидко домовилися. Ця квартира, в якій ми живемо, залишиться нам, а нагорі буде його особиста власність. Там теж було три кімнати.
Ми доповнили суму з наших заощаджень, і вони купили ту квартиру. Молоді переїхали, і стали потихеньку приводити її в порядок. Обоє працювали, не лінувалися. Збирали гроші на ремонт і на весілля. Збиралися відзначити його, як годиться, з розмахом. Все добре, от тільки вечеряти вони продовжують приходити до нас. Ні, не подумайте, що я така скнара! Ні. Це не так.
Тільки поміркуйте самі: свекруха гроші нам не дає. Вона збирає свою пенсію «на останній день», як вона каже. Так ми і не просимо. Працюємо тільки я і чоловік. Все, що треба в будинок, купуємо ми. У нас двоє дітей. Всіх нас треба взути, одягнути, нагодувати. Грошей, що ми отримуємо, вистачить впритул, але і тільки. Машина у нас старенька. Постійно щось в ній ламається. Купити нову, поки не можемо. Всі гроші віддали братові. Треба б зібрати, але тепер, з приїздом брата, відкладати не виходить.
Ми приходимо з роботи, сідаємо вечеряти, слідом приходить Ігор з дружиною. І звичайно відразу до нас, за звичкою. Це ж його рідний будинок. Свекруха, звичайно ж, садить їх за стіл, де з’ясовується, що вона приготувала улюблені відбивні молодшого синочка. І ковбаски прикупила, яку наречена Ігоря любить. Старалася, готувала, з розрахунком, що вони прийдуть. І все це на наші гроші.
І якщо раніше, наречена брата, хоч викликалася посуд помити, так останнім часом навіть на кухню брудні тарілки не відносить. Піднімаються обоє, кажуть «спасибі», і йдуть до себе на дванадцятий поверх. А я, втомлена після роботи, мию посуд, прибираю. Ну, ось навіщо вони так роблять?
Пробувала натякнути чоловікові. Так він мені каже, тобі мовляв, що, для мого брата їжі шкода? Та не шкода мені! Тільки ж виходить, ми утримуємо їх. І це триває вже чотири місяці. Піднялася я на днях до них віднести парасольку, яку брала у них моя свекруха. Дивлюся, у них холодильник все ще в упаковці стоїть. Два місяці, як купили. Питаю, що не підключаєте? Так вона мені так спокійно відповідає: «А навіщо? Ми все одно внизу їмо. Вранці тільки каву п’ємо, а обідаємо на роботі».
Тут вже я не витримала і, спустившись вниз, все висловила свекрусі. Її відповідь мене вразила: – Як годувала своїх синочків, так і буду годувати. І вас, невістонько, теж годую.
– Так тільки ми з чоловіком продукти купуємо. Вони гроші на їжу не дають!
– Ну і що? Дадуть, коли у вас не буде.
Ну, ось в цьому я сильно сумніваюся. Тільки не слухає свекруха нікого. І що робити, я не знаю.
