Коли я тільки починала жити з Миколою, мені здавалося, що життя з ним буде схоже на кадри з реклами, де все ідеально. Святкові вечері, гарні посмішки, веселі щасливі діти. Микола має трьох дітей від попереднього шлюбу. Його колишня дружина Ольга завжди була активною учасницею та організаторкою їхніх святкувань, Миколай, Новий рік, дні народження.
Здавалося, що у цих традиціях ніколи нічого не зміниться, аж поки рік тому у його житті не з’явилася я. Ми швидко з’їхалися, почали планувати нашу спільну дитину, і тут виникла проблема, про яку я навіть ніколи не подумала.
Кілька днів тому Ольга несподівано написала чоловіку: «Як будемо святкувати зимові свята цього року?». Діти вже звикли, що на кожен зимовий період їм завжди замовляють Миколая, дарують дорогі подарунки, ходять з ними у парк на каток, катають з гірок на санчатах. А тепер, виходить, що я — причина, через яку всі ці плани пішли шкереберть.
Микола задумливо дивився на мене, сидячи за столом на кухні, коли почав цю розмову.
— Що думаєш? Як це все організувати? – він нервово крутив чашку кави у руках.
Я спробувала бути спокійною, хоча всередині все переверталося. Діти навіть не знають, що у їхнього тата є нові стосунки. Ольга зробила все, щоб вони цього не дізналися. Ще рік тому, коли ми тільки почали зустрічатися, вона категорично заявила, що ніхто не повинен нічого знати. Вона не дозволяє Миколі навіть згадувати про мене у присутності дітей.
— А ти як думаєш? Може, треба поступово все пояснити дітям? – запропонувала я, не знаючи, до чого це призведе.
— Як? Оля навіть слухати про це не хоче. Вона вважає, що це розіб’є їм уявлення про нашу ідеальну сім’ю та підірве мій авторитет, – його голос був сумним та трохи розгубленим.
З кожним словом, ситуація все більше ускладнювалася. Мені здавалося, що я опинилася в якомусь трикутнику, де я — та третя для усіх зайва. Але ж це не моє рішення було приховувати наші стосунки від дітей!
Микола знову заговорив, цього разу тихіше, ніби боявся, що його хтось почує:
— Я просто хочу, щоб все було як раніше. Щоб мої діти були щасливі.
— А як бути з тим, що ми живемо разом? Що у нас сім’я? Що ми плануємо дитину? Ти хочеш продовжувати й надалі ховатися? – моє терпіння нарешті луснуло як повітряна кулька.
— Я не ховаюся! – різко відповів він. – Просто намагаюся зробити так, щоб їм не було боляче.
— А роблячи їм “не боляче”, ти робиш боляче мені, – тихенько прошепотіла я.
Ми мовчали кілька довгих хвилин. Я сиділа, дивлячись на вогник свічки на столі, який повільно танув, як і мої надії на спокійне сімейне життя. Микола виглядав виснаженим, але все одно ще вагався. Його колишня дружина контролювала кожен аспект життя дітей й тепер вона не давала йому жодної можливості сказати правду.
Наступного дня Ольга знову написала. Вона хотіла обговорити святкові подарунки для дітей, і знову жодного слова про мене. Я зітхнула, коли Микола з важким серцем сів писати їй відповідь.
— Ти будеш приховувати це від дітей вічно? – спитала я, намагаючись стримати сльози.
— Я просто хочу уникнути конфлікту. Не хочу, щоб вони страждали.
— А, якщо вони дізнаються самі? Ти думаєш, що це не буде ще більшим ударом для дітей?
Микола промовчав. Я розуміла, що ця ситуація його виснажує, але разом із тим я відчувала, що ми рухаємося до неминучого конфлікту. Жодна дитина не заслуговує на те, щоб її обманювали батьки, навіть з найкращих мотивів. Але і я не заслуговувала на те, щоб бути постійно десь на задньому плані, мов тінь у його житті. А як бути тоді, коли у нас буде спільна дитина і вона теж потребуватиме уваги обох батьків і так само захоче, щоб свята минали в сімейному колі?
Коли настали зимові свята, нічого не змінилося. Чоловік, як завжди, поїхав до дітей, а я залишилася вдома, сама. Я сиділа, дивлячись на порожній стіл, і думала про те, що, можливо, я завжди буду для нього “другорядною”, поки не станеться щось глобальне. Але, що повинно статись, щоб здвинути все це з цієї точки?
