fbpx

Ми з чоловіком вирішили разом не бути, і тут я чую до себе співчутливо так: “А що ж чоловік вам не купив?”. І треба ж було мені сказати, що чоловіка немає. Вона опустила очі і тихо так: “Ну там же всі з кимось будуть, а ви як же?”. “Така, як ви і не можете когось ще знайти”

Я просто жінка. Вже не дуже молода, була одружена.

Зараз самотня. Живу, працюю, відпочиваю.

Моя турбота, що всі, шукають привід дорікнути мене моїм сімейним становищем.

Чому чоловік має право бути самотнім? Розлучений – взагалі чудово! А на самотню жінку дивляться, як на “білу ворону”.

Як на таку, що нещастя спіткало.

Я дуже втомилася від цього.

Хочеться піти до театру, кіно. Беру квиток. Один. А касирка співчутливо так:

«А що ж чоловік вам не купив?». І треба ж було мені сказати, що чоловіка немає. Вона опустила очі і тихо так: «Ну там же всі з кимось будуть, а ви як же?». “Така як ви і не можете когось знайти”

Їду до іншого міста до друзів автобусом. Сусідка збоку цікавиться:

«А чоловік що ж із вами не поїхав?».

Придумую якусь відповідь, щоб не чіплялася:

«Чоловік у відрядженні».

У селі, де всі знають мене з дитинства після розлучення, просто дивляться як на жінку, в якої вже все життя позаду.

Дехто навіть вітатись перестав. Запитую подругу — чому так?

“Получається раз ти чоловіка не маєш, то вважають тебе якоюсь не такою”.

Вважається нормою тільки щоб ходити на роботу самій. Там не потрібно ходити разом із чоловіком за ручку.

Чому я така як всі, щоб однією йти до магазину, однією прибирати, однією готувати, однією перевіряти домашні завдання доньки?

А ось піти у кіно, поїхати на відпочинок – виявляється “біла ворона”.

Іду до подруги на день народження. Макіяж зробила зачіску. Сама собі подобаюся. Заходжу до тролейбуса. Добрий кондуктор-пенсіонерка із «компліментом»: «Ну що  так вирядилась? Чоловік за тобою не дивиться».

Ось так. Набридло! Хочеться просто жити.

Як склалося життя, так і жити! Щоб нікого це не цікавило та не турбувало.

You cannot copy content of this page