Ми жили сім років в щасливому шлюбі. Але потім щось сталося, навіть не знаю як це пояснити. Ми не зрозуміли як, але любов пройшла, жили, можна сказати, тільки для сина. Я почав ходити по іншим жінкам, та й у неї були інші чоловіки

Зі своєю дружиною, ми дружили зі старших класів школи. Потім одружилися, мені тоді було 19, а дружині 18 років. Можна сказати, що діти ще зовсім, але ми одне одного кохали. Спочатку жили в орендованих квартирах, мої батьки допомагали.

Через кілька років народили прекрасного сина. Тоді батьки допомогли купити власну квартиру, облаштувати її. Почали жити, я працював, поступово обживалися, ставали на ноги. Так ми жили років 7 в щасливому шлюбі.

Але потім щось сталося, навіть не знаю як це пояснити. Ми не зрозуміли як, але любов пройшла, жили, можна сказати, тільки для сина. Я почав ходити по іншим жінкам, та й у неї були інші чоловіки.

Приховували, ховалися одне від одного, але обоє все розуміли і здогадувалися. Почалися постійні скандали, лайка, ми дратували одне одного. Але в один прекрасний момент, ми вирішили сісти і спокійно все обговорити.

Просто, далі так тривати не могло. Поговорили і спільно прийшли до висновку, що час розлучатися, поки ще молоді і зможемо почати все спочатку. Та й син ріс в скандалах, теж нічого хорошого.

При розлученні майно ділити не стали, я відразу сказав, що квартиру залишу їй з сином. Тоді я навіть і не думав вдіяти інакше. Вважав, що мій син не буде жити на вулиці, як жінка, яка мені народила і виховала його.

Хоч ми і розлучилися, і любов пройшла, але повага то залишилася. Ми з дружиною після розлучення залишилися хорошими друзями. Я постійно приходив до них у гості, грав з сином. Загалом, пішов я тоді від них і став жити в орендованій квартирі.

Перший час все було добре, але потім, спочатку батьки, особливо мама, почали співати мені на вухо. Що, як ти міг, навіщо залишив їй все, адже це вона винна, адже це вона тобі зраджувала, ну і все в такому роді.

Я їй намагався пояснити, що це спільне рішення, і ніхто, ні в чому не винен. Але всі мої пояснення були в порожнечу. Незабаром, ще й друзі почали на мене косо дивитися, а за спиною говорили, що, мовляв, мене розвела дружина.

Незабаром чутки поповзли по всьому нашому невеликому містечку. Перший час я намагався всім пояснити, що я не можу залишити свою дитину без житла, але все одно не заспокоїлися. Говорили, що я ганчірка, підкаблучник.

Трохи помучившись, я перестав щось комусь доводити. Я не розумію, якщо ти чоловік, то обов’язково повинен поливати брудом колишню дружину, і виганяти її з твоїм же сином на вулицю. Хіба це чоловік.

На мій погляд, чоловік, це той, хто навіть після розлучення зміг залишитися людиною, і продовжив піклуватися про своїх дітей. Може, звичайно, це у мене щось неправильно з поняттям мужності і людяності.

Але слухати я все одно нікого не збираюся і від своїх принципів не відмовлюся. Якщо комусь щось не подобається, значить, нехай вважають, що квартиру я залишив синові, а не колишній дружині. А квартира, це подарунок моєму синові від дідуся і бабусі, може так людям буде спокійніше.