Ми з чоловіком і дочкою іноді можемо на вихідні поїхати на дачу, наприклад, або на природу з наметами, а у свекрухи ключі від нашої квартири, з метою «стежити за квіточками, щоб не завяли».
Так ось тільки ми вийдемо з під’їзду, таке відчуття, що вона тут же бігом в нашу квартиру і давай наводити «порядок»!
Причому незрозуміло чим вона керується при цьому. Наші особисті речі сортуються в якійсь дивній послідовності … постільна білизна може укладатися в ящик з чоловіковими шкарпетками, частина викладається на підлогу і зверху кріпиться записка «викинути», частина виявляється в пральній машинці, приготована для прання, хоча у мене в шафі просто апріорі не може бути брудних речей!
Кухонний посуд переставляється на свій смак, мені потім тиждень треба все з місця на місце перекладати, щоб привести все в звичний мені порядок.
Дитячі іграшки витягуються з коробки і теж проходять жорсткий відбір: якимось щастить менше і вони потрапляють в смітник, як «старі і пилові». Думка дитини тут не враховується, все робиться на свій власний розсуд.
Всі мої кімнатні рослини нещадно заливаються, а тропічні рослини варварськи обрізаються, під виглядом «обрізки висохлих листочків» …
Косметика моя, мабуть, теж їй до смаку – користується моїми парфумами, кремами, манікюрними приналежностями. Набридло вже, весь час доводиться купувати косметику на двох!
Скільки разів я її по-доброму просила – ну не лазьте ви в нашу кімнату, «квіточки полили, квартирку провітрили і на тому спасибі!». Так ні, все як об стінку горох.
Коли починаю пояснювати чоловікові, у нас це виливається в лайку з обов’язковим фіналом: «Кохана. я все розумію, але ти зрозумій і її, мама у нас одна, вона вже немолода, у неї проблеми зі здоров’ям, її не можна засмучувати … потерпи».
Терплю, а що мені з нею робити? По-доброму вже мільйон разів їй пояснювала, кричати на неї – мені виховання не дозволяє, але хвилююся, що скоро таки терпець мені увірветься.
