Так сталося у житті Михайла, він з самого дитинства соромився своєї матері.
Так склалося в житті Олени, матері Михайла, що одна рука у неї була коротша за іншу. Життя жінки було непростим.
Батько хлопця залишив їх, дізнавшись, що Олена при надії. Тому жінка була змушена працювати на двох роботах, щоб утримати сина.
Оскільки її ліва рука була коротша за праву, їй було важко, адже рука часто боліла.
А робота у Олени була важка. Вона працювала на заводі з виготовлення м’ясних виробів.
Але, на жаль, син Михайло цього всього не помічав. Він бачив лише недолік матері — її коротку руку, через яку ще з дитинства однолітки дражнили його.
Ще з дитячого садка хлопчик не хотів, щоб мама забирала його з садочка, адже постійно чути, яка в нього некрасива мама, йому вже набридло.
Саме через ці закиди Михайло і почав не любити свою матір.
Ще з дитинства він мріяв втекти з дому і ніколи більше не повертатися, не бачити свою маму.
А вона все своє життя віддала синові. Хотіла, щоб її син ніколи не відмовляв собі в чому-небудь.
Її син навчався в найкращій школі міста, завжди носив новий, модний одяг і майже щороку їздив на відпочинок у дитячі табори.
Зате на себе Олена ніколи нічого не витрачала. Вона жила лише для сина. І Михайло, в свою чергу, ніколи цього не помічав і жодного разу не подякував матері за її зусилля, витрачені на те, щоб його дитинство було щасливим.
Всі роки навчання Михайло тільки й думав, як швидше вступити в університет в іншому місті і поїхати звідси, щоб не чути закидів від однолітків про його матір.
Він добре навчався, приносив додому лише відмінні оцінки. Все це було не випадково, адже у нього була мета — поїхати з цього міста.
З одного боку, хлопець мав би захищати свою маму перед однолітками і бути на її стороні, адже ріднішої людини в його житті не було. Але замість цього він піддався впливу і почав бачити в своїй матері лише недоліки.
Дома син з матір’ю не спілкувався спокійно. Постійно грубіянив і ніколи не був ввічливим з нею. А мама в свою чергу завжди тільки посміхалася і на всі слова сина відповідала спокійно, з усмішкою на обличчі.
Для Олени час минав дуже швидко. Не встигла вона й оком моргнути, як її син уже закінчував школу і здавав вступні іспити в університет Києва.
І сам Михайло був безмежно радий і щасливий, що нарешті зможе вирватися з цього міста. Він пообіцяв собі, що більше ніколи не повернеться сюди.
Так і сталося. Хлопець вступив в університет, куди мріяв потрапити все своє життя.
Там він знайшов свою любов, одружився і влаштувався на хорошу роботу.
Його життя склалося найкращим чином. Зараз у нього чудова дружина і двоє синів, він працює в престижній компанії і має все, про що завжди мріяв.
Тільки ось про свою маму він зовсім не згадує. За всі ці роки чоловік жодного разу не відвідав рідне місто і свою матір. А по телефону поговорив кілька разів, і то, бо мама дзвонила.
А одного разу, без попередження, його вже старенька мама приїхала до нього в гості.
Вона його не бачила багато років, а своїх внуків тільки на фотографіях.
Але Михайло зовсім не був радий бачити свою матір. Він, як завжди, замість ласкавих і привітних слів тільки обурено запитав, навіщо вона приїхала.
А Олена сказала сину, що відчуває, що скоро може відійти у засвіти, тому вона приїхала попрощатися з ним і внуками.
Михайло не сприйняв ці слова серйозно і намагався якомога швидше вигнати матір з їхнього дому.
Сам купив їй квитки назад додому і навіть відвіз на вокзал.
Через деякий час Олени таки не стало. Про це Михайло дізнався від сусідки матері. Він не наважився приїхати на прощання матері, а лише на сороковий день.
Йому дорогу до кладовища та могили матері показувала сусідка. А поки вони їхали в машині, вона розповіла йому одну дуже цікаву історію.
Виявилося, що коли Михайлові було всього півтора роки, вони з мамою потрапили в дорожню пригоду.
Прямо на них наїхав автомобіль. І Олена, щоб її син не постраждав, закрила його собою. Тому після цього у неї й сталася проблема з ногою.
Михайло миттєво побілів. Йому одразу стало соромно перед матір’ю за те, що він своїм ставленням до неї псував їй життя. Але було вже пізно.
Чоловік майже до ночі стояв біля могили матері і просив у неї прощення.
Він знав, що вона його пробачила, але в душі йому було дуже важко і соромно за такі слова і вчинки.
Віра Лісова
