На Люсині крики прибігла свекруха і заявила: – Що кричиш? Гуляє хлопчик, нічого страшного. Чи ти думала, що він вічно буде біля твоїй спідниці сидіти? Сходи, налий гості чай. Швидко! У Люсі пропарити дар мови: чай для коханки її чоловіка?

Люся родом з маленького містечка. Їй, як сироті, держава виділила квартиру. На свою біду познайомилася Люся з Микитою. Микита служив у військовій частині, неподалік від її будинку. Харизматичний хлопчина відразу підкорив серце провінціалки. І додому, в столицю, він повернувся не один, а з нею.

Мама Микити, Олена Григорівна, не зраділи знахідці сина. Вона готувала синові за дружину дочку колеги: дівчину з гарної родини, яка ще навчалася в інституті.

Люся дізналася. що чекає дитину, Микита відразу потягнув наречену в загс. Але одружитися їм не дала Олена Григорівна. Пригрозила обох виставити з дому, якщо вони розпишуться. Так і жила Люся – в будинку матері Микити на правах служниці.

Дізнавшись про наявність квартири у обраниці сина, Олена Григорівна швиденько задурила Люсі голову: – Продати квартиру треба. Я додам, тут купите. Люся, розвісивши вуха, поїхала додому, займатися продажем свого житла.

Олена Григорівна не обдурила дівчину – вона додала гроші і молода сім’я купила квартиру по сусідству зі свекрухою. Оформлена куплена квартира була на Олену Григорівну, і до молодих вона ходила, як до себе додому. Хоча, чому «як»: за фактом, вона приходила в свій будинок.

Любов минула досить швидко: Микита став повертатися з навчання все пізніше і пізніше, працювати він не хотів. І Люсі доводилося випрошувати у свекрухи гроші на утримання дитини. Син Люсі захворів і їх поклали в лікарню. Виписувалася Люся одна – телефон Микити був недоступний. Приїхавши додому, вона побачила картину: її коханий був не сам, а з тієї самої дочкою колеги її свекрухи.

На Люсині крики прибігла свекруха і заявила: – Що кричиш? Гуляє хлопчик, нічого страшного. Чи ти думала, що він вічно буде біля твоїй спідниці сидіти? Сходи, налий гості чай. Швидко! У Люсі пропарити дар мови: чай для коханки її чоловіка?

Вона продовжила кричати, виганяючи дівчину, на що свекруха відреагувала ще краще: – Не кричи, не вдома! Ти тут кто такая? Тебе підібрали, спасибі скажи, а вона кричить, невдячна. Або ти зараз робиш чай Катюші, або вимітайся геть з мого дому!

Люся спробувала щось промимрити про те, що вона теж вкладалася в покупку квартири, але була перебита Оленою Григорівною: – Да? А чим доведеш? Хамка, тебе годують, поять, а ти ось як заговорила. Забирайся!

Микита мовчки дивився на те, що відбувається. Люсі не дали навіть зібрати речі – в чому вони з сином були, так їх і вигнали.

Дівчина пішла світ за очі, цілий вечір нипала по місту, поки не стала посеред мосту, вдумливо дивлячись у воду. Там її і побачила донька, яка їхала з роботи. Вона мало не силоміць посадила в машину Люсю і голодну дитину.

Я просто не розумію, як так можна було вчинити з бідної дівчинкою?
Живе вона поки у нас.

Фото ілюстративне спеціально для Особлива