Я натягнула джинси і футболку. Заглянула в те потаємне місце, де лежать гроші, і взяла одну купюру. Мені потрібно було зайти в пункт самовивозу, щоб забрати своє замовлення одягу. Офіс інтернет-магазину знаходиться недалеко від мого будинку. Можна сказати, нас розділяє тільки одне перехрестя. І на цьому самому перехресті я помітила дівчину, яка спиралася на палицю, і тягнулася до кожного перехожого. Ніхто не звертав на неї увагу.
Перехожі в прямому сенсі відстрибували від неї. Я зрозуміла, що дівчина буде тягнутися і до мене.
– Вибачте мене, тільки не тікайте, – промовила вона, злегка посміхаючись. Я розгублено подивилася на миготливий зелений світлофора і тепер повністю перемкнула свою увагу на дівчину. – Не дивіться на моє волосся, я щойно з лікарні після операції, – заторохтіла вона.
Я подивилася на її волосся. Чубчик вибивався з-під капюшона. Нічого особливого, щоб могло здивувати мене. Дівчина продовжувала свою розповідь. – Я щойно вийшла з квартири, а двері зачинилися. Щоб професійно відчинити двері, потрібно триста гривень. Це великі гроші для нас. Бабуся покарає мене.
Я помітила, як у дівчини побігли по щоках сльози. Її припухле обличчя розповіло мені, що його господиня веде не кращий спосіб життя. Руки у дівчини були в якихось дивних плямах, ніби від цигарок, а під нігтями відверто чорнів бруд.
– Моя тітка поїхала…. Може, знаєте таке село, – схлипуючи, продовжувала незнайомка. Її сльози здалися мені нещирими. Ніби співрозмовниця їх видавлювала. Я відчула, що вона намагається вивчити мою реакцію на її плач.
– Ви не могли б позичити мені гривень 50. Я поїду до тітки і заберу у неї запасний ключ. Гроші я віддам вам ввечері. Скажіть свою адресу, і я принесу.
У мене є пунктик не давати гроші тим, хто мені неприємний і не викликає довіри. Це був той самий випадок, але я машинально почала щось шукати в своїй сумочці. У цей момент я відчула цікавий погляд моєї співрозмовниці. Вона була схожа на лисицю, яка зачаїлася в засідці в передчутті легкої здобичі. Сльози на її обличчі вже висохли, коли в моїй руці були зібрані всі копійки, які я знайшла.
– Вибачте, не можу вам допомогти. Тут тільки гривень 5-6, – я махнула незнайомці рукою, прочитала про розчарування на її обличчі і поспішила на зелене світло світлофора.
Не знаю, наскільки була правдивою історія цієї дівчини. Але щось підказує мені, що моє рішення було правильним. Цікаво, як вчинили б ви?
Фото ілюстративне. автор – Сергій Майстер
