На першому курсі інституту Максим закохався в свою одногрупницю. Це була симпатична, худенька брюнетка, невисокого зросту, скромна і тиха. Він доглядав за нею, дарував подарунки, проводжав додому, запрошував у кафе, намагався викликати в ній відповідні почуття, але вона бачила в ньому лише друга. Вуз був технічний, дівчат на факультеті мало, тому нестачі в кавалерах вона не відчувала і на п’ятому курсі вийшла заміж за того, кого сама обрала.
Їхні шляхи з Максимом на цьому розійшлися. Після закінчення інституту, він на дні народження друга, познайомився з дівчиною. Зовнішністю вона чимось нагадувала його колишню любов, теж була скромною худенькою брюнеткою. Вони зустрічалися недовго і одружилися. Народився син.
Прожив він з сім’єю майже двадцять років і пішов до коханки. Дружині сказав, що не любив її ніколи, що вона не викликає у нього почуттів як жінка, що вона йому більше як сестра. Дружина була приголомшена таким поворотом подій, схудла на двадцять кілограмів. Син теж засмутився, замкнувся в собі, не розумів чому батько пішов з сім’ї.
Зараз Максим живе з іншою жінкою. Я запитала – ти кохаєш її? Він відповів – Ну яке кохання вже в такому віці. Просто мені з нею зручно.
Так можливо якби Максим не одружився з некоханою жінкою, то, можливо, почекавши ще трохи, зустрів би свою справжню любов і не були б зламані кілька життів. Його дружина так і не змогла більше покохати, перестала довіряти чоловікам і живе сама.
