На прощання Антон зізнався, що я права. «Марія», тобто, Люба – його коханка. Про їх зв’язку дізнався її чоловік і виставив свою дружину з дому. А мій лошаристий чоловік не придумав нічого кращого, ніж привести її до нас, видавши за сестру

Мій поки ще чоловік родом з іншого міста. Давним-давно його відправили до нас на строкову службу. Відслуживши, він не повернувся додому, а осів тут. Відслуживши, він став жити з дівчиною, з якою познайомився під час служби в армії.

У них не склалося – розбіглися. Антон орендував квартиру і продовжив працювати. Додому його кликали – у нього там мама, два брати і сестра, всі старші, але він не поїхав.

Ми з Антоном познайомилися 7 років тому. У мене – старенька мама, я – пізня дитина. І кинути маму я не могла ні в якому разі. Антон з цим погодився і переїхав жити до нас. У проханні про реєстрацію, мама Антону відмовила відразу. Так він і жив у нас без прописки.

Крім мами, у мене є дитина від першого шлюбу, дочка Лариса, або Лара, як ми її називаємо. Зараз їй 9 років.

Через рік спільного життя ми одружилися, просто розписалися. У Антона тоді проблеми зі здоров’ям були, тому він не працював. Грошей на весілля не було, але ми і не хотіли великого святкування.

Поки Антон сидів удома, він зробив ремонт у маминій квартирі. Ми з мамою – вона з пенсії, я з зарплати, давали Антону гроші на будматеріали, а він все переклеював і перекладав своїми руками. Шпалери, були замінені міжкімнатні двері, перекладена плитка на кухні і в санвузлі.

Додатково було зроблено натяжну стелю, але цим займалися фахівці.

Мама з Антоном ладнала, приводів для сварок у них не було. Антон – в одній кімнаті, мама – з онукою вечорами і вихідними. Я працювала, по ідеї, за графіком два через два, але вихідні у мене бували рідко – я намагалася брати якомога більше змін, щоб годувати сім’ю.

Крім зарплати, у мене є ще один дохід – аліменти. Але ці гроші витрачаються тільки на дочку. Частина – на поточне утримання: одяг, плата в садок, потім – в школу, форма, підручники і додаткові заняття.

Другу частину я відкладаю дочкі на майбутнє – на навчання або на невелику житлоплощу. Колишній чоловік не скупився, тому коштів на квартиру до повноліття доньки повинно вистачити.

Треба сказати, що Антон майже не спілкувався з Ларою. Я ніколи не звішувати свою дитину на нинішнього чоловіка. Та й є у Лари свій батько, який проводить з нею час. Тому на любові і зближенні я не наполягала.

Ось, загалом-то, і вся передісторія. Спільних дітей у нас немає – я не хотіла.

Місяць тому сталася ситуація. Антон (півроку тому він влаштувався на роботу) ввечері кудись зібрався. На моє запитання – куди, він відповів:

– Сестра з племінником приїжджають, треба зустріти.

Я подумала, вони приїхали до знайомих або зняли готель. Уявити собі, що Антон привезе їх до нас, я не могла. Але він привіз.

Слідом за чоловіком у квартиру зайшла світловолоса жінка років 40 з юнаком років 18-19 і сказала:

– Я – Марія, це – В’ячеслав, мій син.

Антон, як ні в чому не бувало, запросив їх пройти, і пішов в машину, за валізами.

Я посадила гостей пити чай і покликала чоловіка на розмову.

– Машу кинув чоловік. Їй ніде жити, я покликав її до нас. – поставив мене Антон перед фактом.

– Чому ти не спитав моєї думки? Це – мамина квартира, треба було і з нею порадитися. Крім того, де вони будуть жити?

У Антона все виявилося просто. У мами – трикімнатна квартира. В одній кімнаті – мама, у другій – ми з Антоном, в третій – Лара. Так ось, я повинна переїхати до мами разом з Ларою. В кімнату дочки оселиться В’ячеслав, а Марія буде жити з Антоном.

Ми посварились. Чому В’ячеслав з матір’ю не можуть пожити разом, в кімнаті дочки? Але Антон стояв на своєму.

Мама не зраділа гостям. Вона ясно дала зрозуміти, що вони у нас – максимум на кілька днів, не більше. Також мама висловила Антону своє невдоволення – «Треба було спитати, чи я тут вже не господиня?». Антон почав обурюватися:

– Так я з Вашого бомжатника цукерку зробив! Будете випендрюватися – в суд піду, щоб мені частку в квартирі виділили!

Мама була приголомшена, у неї навіть тиск піднявся. Я почала сперечатися з чоловіком, але він наполіг на своєму, під загрозою влаштувати погром – відбити плитку і відірвати шпалери.

Ми з мамою і Ларою ночували разом. В’ячеслав спав в кімнаті дочки, а Антон – з сестрою, як він і хотів. Ситуація мене вразила. Стільки років сидіти вдома і не працювати, а тепер вважає себе великим господарем – кошмар просто.

Вранці, поки Антон спав, я знайшла в соцмережі (спеціально зареєструвалася, раніше не користувалася. Прізвище знала – якось в розмові чоловік обмовився, що його сестра в шлюбі має таке ж прізвище, як у моїх далеких родичів) його сестру, Марію.

Ім’я, прізвище, ім’я дитини – все однаково. Але люди – різні. Марія, яка реально сестра Антона, 35-річна брюнетка, мама 14-річного В’ячеслава. І вся її сторінка в статусах «Люблю чоловіка», «Улюблена сім’я» і так далі. Питання -що за бабу приволік мій чоловік? Висновок напрошувався сам собою – коханку.

Тут-то я остаточно прозріла. Першим поривом було влаштувати чоловікові сцену. Але я холоднокровно відправила доньку до школи, наказавши їй після школи піти до однокласниці і чекати мого дзвінка.

Потім ми з мамою зібралися і поїхали до юриста. Консультація про можливе виділення частки Антону нас заспокоїла. Поточний ремонт – не є підставою для виділення частки. Оце був би капітальний – ми з мамою б потрапили.

Після юриста ми поїхали в поліцію. Я була впевнена – сам Антон квартиру не покине добровільно. А якщо почати його виганяти, то може втілити свою загрозу в життя – влаштувати погром. У поліції нам допомогти відмовилися, сказали – «Ось буде погром, тоді і звертайтеся».

Я відправила маму додому, заїхала в суд – написала заяву на розлучення, і почала обдзвонювати друзів чоловічої статі. Кілька погодилися допомогти з виселенням чоловіка. Але – ввечері, після роботи.

Прийшовши додому, я заспокоїла маму. Спокійно дивитися на чоловіка і цю Марію я не могла. На перевірку виявилося, що «В’ячеславу» – 17 років. Він не вчиться і не працює.

Весь залишок дня я задавала «сестрі чоловіка» каверзні питання. Просила розповісти про дитинство. З якимось дивним задоволенням спостерігала, як вони переглядаються і плутаються. Я чекала вечора.

Вечірній концерт я не забуду ніколи. Як друзі виставили Антона, як я віддала пенделя його «сестрі». З підлітком обійшлися акуратно – попросили вийти. Слідом в під’їзд полетіли речі чоловіка.

На прощання Антон зізнався, що я права. «Марія», тобто, Люба – його коханка. Про їх зв’язку дізнався її чоловік і виставив свою дружину з дому. А мій лошаристий чоловік не придумав нічого кращого, ніж привести її до нас, видавши за сестру.

Він ще й вибачення просив, мовляв – лихий попутав, помилився, але всі чоловіки такі.

Я – нормально, переживу.