На ранок батька вже не було. Мати плакала і не могла нічого пояснити. Я відчувала себе зайвою, винною, моє життя змінилося одного дня

Усі близькі люди відвернулися від мене, усі, кого я любила.

Історій, коли чоловіки, які роками виховують дітей, але не є рідними батьками, величезна кількість. Звичайно, ніхто не виправдовує матерів, але мало хто замислюється про інший бік — дітей.

Хочу розповісти, як це вплинуло на моє життя. Мені тоді було років 10, я жила з татом і мамою, дуже їх любила.

У мене була тільки бабуся по лінії тата, яка дуже мене любила. Я, напевно, була найщасливішою дитиною, але одного вечора почула сварку батьків.

Я вибігла з кімнати, намагалася втихомирити батька. У відповідь, він сказав, що я йому ніхто, не дочка. Від образи я сховалась у шафі і проплакала там усю ніч.

На ранок батька вже не було. Мати плакала і не могла нічого пояснити.

Зранку, я пішла до школи, а після занять попрямувала до бабусі. Я хотіла отримати підтримку, втіхи та пояснення щодо поведінки тата.

До квартири вона мене не пустила. Я плакала, просила відчинити двері, але у відповідь чула лише докори. Я нічого не розуміла, в одну мить від мене відвернулися найближчі і улюблені люди.

Я повернулася додому, мати сказала, що батько більше не житиме з нами, щоб я не ставила запитань, не шукала зустрічі з ним та бабусею.

Я намагалася розпитати її про те, що сталося, але вона сказала більше цю тему не піднімати. Більше запитань я не ставила.

Багато разів гуляла на вулиці, зустрічала тата і бабусю але вони не говорили зі мною. Мені було дуже образливо. Трохи згодом мама привела в дім чоловіка і сказала називати його татом. Він дуже погано ставився до нас з мамою.

Я була зовсім одна. І дуже втомилась від такого життя. Одного разу знайшла листочок у якому було написано, що мій справжній батько цей дядько Сергій, якого вона привела в дім

Я тоді мало, що зрозуміла, повне усвідомлення того, що сталося, сталося років у 14. Моя мати збрехала батькові, він дізнався про це, покинув її, а зі мною припинив спілкування.

Та він мав на це повне право, але ніхто тоді не думав про мене, про дитину. Я відчувала себе зайвою, винною, моє життя змінилося одного дня.

Усі близькі люди відвернулися від мене, усі, кого я любила.

Після закінчення 9 класу, я вступила до коледжу та поїхала від мами. Вона так і жила з дядьком Сергієм. Татом я не змогла його назвати, а він мене весь час сварив за це. Зараз мені 20, я працюю, вчусь, з мамою спілкуюся не часто.

Я так і не змогла пробачити її,  за те, що залишила мене винною в цій історії, що нічого не пояснила, не допомогла, не підтримала.

У результаті через їх образ одна на одну я виявилася нікому не потрібною. Непотрібна дитина, яка залишилася сама.

Автор:Оксана