На столі, на кухні, стояла недопита, ще тепла чашка кави. У передпокої стояло відро з шваброю. Вода в ньому була ще гарячою. На тумбочці лежав смартфон дружини. Я шукав її добу, а потім здогадався перевірити витрати по банківській карті, вона залишила мені зачіпку

Це сталось багато років тому. але цей день я досі згадую досі. Він змінив моє життя.

На той час ми з моєю дружиною Інною прожили в шлюбі вже 15 років. Ми були щасливі, мали свій котедж, доньку і я багато працював аби мої дівчатка немали ні в чому потреби.

Інна не працювала, але домашніх клопот у неї вистачало. З рінньої весли й до осені вона возилась в садку. Прибирання великого будинку, теж вимагала чимало сил. Виховання дитини, уроки після школи, важкий перехідних вік дочки, все це сильно тиснуло на психіку дружини.

Часто мені було її шкода, хотілося проводити більше часу поруч. Але я звик багато працювати, і сам поставив себе в таке становище, що просто не міг знайти зайвої хвилини, щоб присвятити її коханій дружині. На жаль, але це дійсно так, і я не виправдовуюсь. Завдяки цьому, Інна і наша дочка Аліна, ні від кого не залежали. Але чи були вони від цього щасливі, про це я не замислювався.

Того дня Аліна поїхала на День народження подруги, а я повернувшись додому, не виявив там дружини.

На столі, на кухні, стояла недопита, ще тепла чашка кави. У передпокої стояло відро з шваброю. Вода в ньому була ще гарячою, від неї йшла пара … На тумбочці лежав смартфон дружини … Словом все було на місці, крім її плаща. Я подумав, що вона вибігла в магазин чи прогулятись і спокійно розігрів собі вечерю, яку дружина дбайливо залишила на плиті.

Минуло вже більше двох годин, але Інна так і не повернулася. Я занепокоївся, проїхався околицями, забіг в кожен магазин поряд з нашим будинком, розпитував перехожих. Але її ніхто не бачив. З надією, що дружина вже вдома, я повернувся, але знову порожньо.

Мене охопив розпач, і почалися дві доби довгого очікування, аби подати заяву про зникнення людини. Провів безсонну ніч і вранці повідомив своїй помічниці по телефону, що на роботу вийти не зможу. Намагався заглянути в телефон Інни, але у неї айфон і так просто в нього не влізеш. Відкрив пляшку коньяку, включив музику, почав міркувати. Однак випити я так і не встиг …

У моєму мозку виникла думка. Переглянувши усі витрати по своїй банківській карті, якою користувалась моя дружина, я виявив зняття готівки в день її зникнення – 28 тисяч і покупку квитка до Одеси. Вона все-таки залишила мені маленьку зачіпку. Знаючи її, впевнений, що зробила вона це спеціально.

Я миттєво зібрався і вирушив в дорогу на машині, я знав де вона. 6 годин дороги і я уже здалеку побачив її силует, там на березі моря. Вона сиділа на камені, в легкій літній сукні, з келихом вина. Я з полегшенням видихнув і вже не поспішаючи покрокував до дружини.

Інна навіть не глянула на мене, милуючись іскрами сонця на морських хвилях.

– Кохана, поїхали додому. Гру закінчено сподіваюся? – важко зітхнув я.

– Ні, Тарасов – похитала головою вона, як і раніше дивлячись на хвилі – Або ти проведеш тут зі мною тиждень. Або можеш їхати назад сам …

Читайте також: – Я ревіла в три струмки, – каже Віта, – всіх дівчаток зустрічають з пологового будинку чоловіки, а мене тато. І погляди такі співчутливі, прямо явно читається: бідна покинув чоловік. А він як похав батькам допомогти, так за рік 10 тисяч тільки й переказав нам з малюком

– Слухай – почав було я.

– Телефон свій дай на секундочку – вона простягнула до мене долоню. Не підозрюючи лихого, простягнув їй телефон. І Інна мовчки кинула його у воду … Я приречено опустився на пісок поруч з нею. Спочатку охоплений важкими думками. Але вже через хвилину, мене охопило невимовне відчуття спокою, гармонії і любові до цієї незвичайної жінки.

Фото ілюстративне, з вільних джерел