Познайомились Віталіна з Максимом ще в студенські роки. Вона – місцева, столична дівчина, він – приїжджий з іншого кінця країни.
– У Максима на батьківщині у батька свій невеликий бізнес, у мене тут батьки і житло – розповідає Віта, як її називають усі рідні та близькі. Житло дівчині дісталося у спадок, через три місяці після отримання диплома відбулася і скромне весілля. Максим і Віта влаштувалися працювати, почали облаштовувати побут.
Стосунки були хорошими, молоді щасливо жили, будували плани, відкладали гроші на ремонт, автівку і подорож. Батьки чоловіка кликали, звичайно до себе, там у тата бізнес свій, але у Максима ще дві молодші сестри, та й з житлом там все було дуже невизначено.
Та й хто ж захоче зі столиці, коли тут і робота, і житло, і перспективи є, їхати в глухоту невідомо чому. А тут молодята дізнались. що незабаром їх лелека навідає – щастю не було меж.
-От зараз і відпочинемо, – говорив Максим дружині, – потім народиться дитина, коли ще вдасться.
Подружжя раділо майбутньому поповненню сімейства, щосили готувалися стати бабусею і дідом батьки дівчини, привіти і побажання здоров’я летіли і від свекрів. Але відпочити на морі сім’ї не вдалося.
– На початку червня, – згадує Віта, – термін був вже 4 місяці, подзвонила Максиму мама. Виявилося, що його батько потрапив до лікарні через необережність за кермом. Нічого серйозного ніби не було, на щастя, але лежати і відновлюватися доводилося дуже довго, природно, мені всієї повноти картини не повідомляли, але справами бізнесу займатися було нікому.
-Ти ж знаєш, – говорила Максиму мама по телефону, – я не тямлю нічого, мене провести навколо пальця – простіше простого. А нагляд потрібен щодня. Подумай, на що лікувати батька і піднімати двох твоїх сестер, якщо все розвалиться?
Мама Максима була типова домогосподарка: сіла вдома відразу після народження сина, а дві доньки народилися пізніше, з різницею в 5 років. Тому вона весь цей час не працювала жодного дня. Займалась будинком, дітьми і собою. Ходила по салонах, зустрічалася з подругами, а справами чоловіка навіть не цікавилась. Словом типова сім’я, де тато розумний, а мама красива.
– Мені треба їхати, – сказав чоловік, – я ж не можу все так залишити. Я встигну до народження малюка, думаю, що батько за цей час цілком одужає.
-Я була в приголомшена, – каже Віта, – довелося ж чоловікові звільнятися з роботи. Як жити? Мені ж зовсім скоро в декрет, гаразд, батьки мої поруч, підтримають, а далі як?
Максим запевнив дружину, що раз він буде займатися справами батька, то без копійки дружина не залишиться, а роботу він знайде, як тільки повернеться. Подружжя часто зідзвонювалися по відеозв’язку. Віта кидала чоловіку фото животика, який стрімко ріс, дрібничок, які купувала для майбутнього малюка, Максим слав поцілунки і привіти.
– Ну раз така ситуація, – говорила Віті мама, – може тобі варто поїхати і пожити у нього там? Ти в декреті, мені, звичайно, страшно думати, як ти народжувати будеш так далеко від нас, але і це не справа: ти тут, він там, у тебе кожен день море сліз.
Віта звернулася до чоловіка з цією пропозицією, визнавши правоту мами.
– Розумієш, – відповів Максим, – тут все не дуже добре. Як тато залишив справи, так все і почало руйнуватися. Грошей не вистачає катастрофічно. Ну де ми з тобою і дитиною будемо жити? У трійці з батьками? Я приїду до народження, не переживай, обов’язково приїду.
Народжувала Віта, як розумієте, одна. Максим дзвонив, казав, що щасливий тим, що у нього народився син, що приїде через тиждень-два. Привіти і найкращі побажання слали його батьки.
– Я ревіла в три струмки, – каже Віта, – всіх дівчаток зустрічають з пологового будинку чоловіки, а мене тато. І погляди такі співчутливі, прямо явно читається: бідна покинув чоловік.
Давай-но до нас, – сказала мама, коли їхали на машині з пологового будинку, – невідомо, коли твій чоловік повернеться, а поки ти одна будеш з малюком? Не набігаюсь я до тебе допомагати, та й нема чого там сидіти, тільки засмучуватися.
-Мій крихітка, – зворушувався Максим по скайпу, – синочок. Ні, малюк, я зараз не зможу вирватися. Ну одним же днем не повернуся, а тут такі справи, що потрібно щодня все розрулювати. Я грошей вишлю, а приїду, як батько хоча б зможе сам на машині пересуватися.
Грошей Максим вислав. Цілих 5 тисяч гривень. – Бізнесмена, – висловився батько.
Влітку цього року, коли маленькому Семенку було 8 місяців, після чергової обіцянки Максима приїхати ось-ось і надіслати грошей (після тих 5 тисяч було ще два переклади на карту Віти, на 3 і 2 тисячі гривень), жінка не витримала і сказала чоловікові, що подає на розлучення.
– Ось тоді вже, – каже Віталіна, – хто тільки не подзвонив мені. І мама Максима, і батько. Звинувачували в аморальності, в тому, що я не витримала випробувань розлукою. Син виконує обов’язок перед своєю сім’єю, ти ж повинна зрозуміти.
– А я хто? – не розуміє Віта, – а Семенко хто? Ми не сім’я Максима? І зараз не війна, і є літаки, а чоловік, якого рік немає вдома це як? Жодного разу вживу дитини не бачив, що за батько? За рік він надіслав дружині 10 тисяч гривень?
Мама Максима дорікнула Віту в легковажність, мовляв, тій погуляти просто захотілося, поки її син далеко. А яка легковажність? Віта так і живе з дитиною у батьків, зараз вона отримує невелику допомогу, потім планує здати свою квартиру і жити в декреті на ці гроші, щоб вже зовсім не сидіти на батьківській шиї.
-Розлучили, – сказала вона мені нещодавно, – заочно розлучили, на суд Максим теж не зміг приїхати. На аліменти я подала, але що з того? Офіційно колишній чоловік ніде не працює. Витрясуть з нього щось судові виконавці, чи ні – не знаю.
Не так давно Віта зустріла на вулиці їх спільного з Максимом друга, той теж дорікнув дівчині в тому, що вона кинула Макса, не витримала випробування розлукою, не ввійшла в стан, опустила руки.
