Ми з чоловіком будували будинок 10 років, двохповерховий, гарний, утеплили його. Збирали багато років гроші, щоб почати будівництво-розповідає Оксана. Їй уже 60 років.
Квартиру залишили сину з невісткою, Оленою, а самі перейшли жити у будинок в село. Зате зробили все там, як мріяли.
Підлогу з підігрівом, кімнати в світлих кольорах пофарбували. Зробили окрему кімнату для одягу-гардеробну.
Син, Петро минулого року одружився. Невістка наша уже втратила батьків. Шкода дуже, що батьки уже відійшли у вічність.
На заручинах, Олена принесла 3 вишиті подушки, каже:
“Це мама вишивала. Коли дивлюся на них, відчуваю себе дитиною”.
Іноді, думаю, буде цінувати все що має а також сім’ю. Віддали їм гніздечко, хай газдують. Ми не втручалися до них.
Якщо вони просили допомогу, ми не відмовляли, але ми не нав’язувались до них. Вони молоді, хочуть пожити і для себе.
Син дуже хотів дітей, він їх по-особливому любить, ще з дитинства.
Але, не пройшло і 2 роки, як наша невісточка дорога, почала пропадати з дому. Розповідала, що то підзаробіток знайшла, то в подружки заночувала. Завжди у неї інша причина знаходилась.
Випадково син прочитав її переписку з іншим. Який обіцяв її забрати до себе, обіцяв її царські будинки, віллу, машину.
Розійшлися вони. Та невісточка залишилась у розбитого корита. Бо її залицяльник, виявився брехлом.
З розповідей сина, там все не так веселково як було обіцяно.
Коли невістка збирала речі з квартири, забрала все крім трьох подушок від мами. Забула, мабуть. Або байдужість перемогла.
І що в голові у молоді тепер. Ні цінностей немає, ні поваги.
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту. Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.