Сніг тихо падав на землю, обрамлюючи світ білим пухнастим покривалом. За вікном, в далечині, червоніла зимова зірка, а в домі пахло свіжим хлібом і пряниками. Різдво наближалося, і вся родина з нетерпінням чекала святкової вечері, але не все було так ідеально, як здавалося на перший погляд.
Мама, Олена, ходила по хаті, час від часу зупиняючись біля вікна, ніби в чомусь шукаючи розраду. Її руки нервово тискали кулак.
«Мамо, чому ти така сумна?» – запитала її маленька дочка, Марійка, коли побачила, як мама стоїть біля вікна, не рухаючись.
Олена на мить повернулася до дівчинки, усміхнулася так, як тільки може мати усміхатися в такі моменти — з тугою на губах.
«Нічого, дитинко, просто думаю про минуле…»
Марійка, не зовсім розуміючи, що саме, обійняла маму за коліна, і заспівала щось своє, легке, просте:
«Хай Ісус мале дитятко…»
Звуки коляди, яка звучала в домі, наче нагадували Олені про те, як все колись було по-іншому. Вона повернулася до кухні, де старший син, Іван, вже готував святкові страви — борщ і запечену рибу. Він був тихим хлопцем, і завжди більше спостерігав, ніж говорив.
«Іване, а ти не хочеш на вулицю вийти?» — запитала Олена, намагаючись розсіяти свої думки.
«Не хочу, мамо, я краще тут», — відповів Іван, відмахуючись від її запитання.
«А чому?» — вона встала ближче до нього, збираючись отримати відповідь.
«Я не люблю зиму», — знизав плечима син. — «Вона не така, як була, коли ми були маленькі…»
«Так, ти правий», — задумливо відповіла Олена. Вона занурилася в свої думки, а її погляд мимоволі перемістився на старий портрет, який висів на стіні в кухні. Це була фотографія її матері, з якою вона не бачилася вже давно.
Тільки зараз Олена відч Вона пригадала свою маму, свою стару хату, як вона колись сиділа на лавці і вимагала від Олени постійно бути сильною. І як, в той самий час, їй ніколи не вистачало тепла і уваги. Вона згадала їхні останні слова — скільки образ і невисловлених обурень залишилося між ними.
«Чому ж ти не можеш пробачити?» — внутрішній голос не давав їй спокою.
Марійка, підходячи до неї, продовжувала тихо співати: «…ми тебе вітати будемо, хай радість буде в нас…»
«Мамо, а коли прийде бабуся?» — запитала Марійка, порушивши молчання.
Олена тихо застигла. Вона не знала, як відповісти. Бабуся не приходила вже кілька років. Стосунки з її матір’ю були складні, і кожен раз, коли Олена намагалася зробити перший крок до примирення, відчувала лише відчуження.
«Не знаю, дитинко…», — сказала вона, важко зітхнувши. — «Можливо, вона знову не приїде.»
«Але ж Різдво! — схвильовано вигукнула Марійка. — Це ж свято! Може, бабуся прийде, бо їй не можна бути самій.»
Олена похитала головою і присіла на стілець. Вона дивилася на своїх дітей, на сина, який все більше став схожий на чоловіка, і на маленьку дочку, яка нагадувала їй себе в дитинстві.
«Ти знаєш, дитино…» — почала вона, намагаючись зібрати думки. — «Іноді, навіть коли нам боляче, ми мусимо прийняти, що деякі люди не зміняться. Я б хотіла, щоб все було інакше, але не можу цього змінити.»
Іван, стоячи біля плити, почув ці слова. Він повернувся і подивився на матір:
«Мамо, не можна ж завжди жити в минулому. Ти не можеш всюди шукати свою маму. Якщо хочеш, ми будемо твоїми дітьми, ми будемо тобі допомагати. Не залишай себе наодинці з болем.»
Олена дивилася на нього, ніби в перший раз. В її очах спалахнула іскорка розуміння. Скільки разів вона намагалася бути «сильним стовпом», але забувала, що є люди, які готові підтримати її в цьому житті.
«Можливо, ти маєш рацію», — сказала вона тихо. — «Але я все ще боюся. І я не знаю, чи зможу колись пробачити.»
Тим часом Марійка знову почала співати колядки, її чистий голос наповнив кімнату. Вона співає так, як можуть співати тільки діти — щиро, без сумнівів, без обмежень.
«Хай Ісус мале дитятко…»
Олена витерла сльозу, що прокотилася по її щоці, і тихо обійняла дітей. Вона знала, що це ще не кінець. І можливо, час принесе їй відповідь на всі питання. А поки що Різдво залишалося святом, яке здатне зігріти душу навіть у найтемнішу годину.
Можливо, саме це було найважливіше — любов і теплі слова, навіть якщо не все вийшло так, як ми хотіли.
Хай Ісус, мале дитя. Благословить Ваше життя.
Автор: Олеся.
