Набравши побільше повітря в груди пішов у сусідню кімнату. Розмова тривала недовго, на підвищених тонах. Чоловік звичайно ж свою позицію відстояв, але глянути на нього після цієї перепалки з рідною мамою було боляче

Після того як я вийшла заміж, жити ми стали разом зі свекрухою. Задоволення звичайно мало, але робити було нічого: він працював, я вчилася. Особливої ​​любові між його мамою і мною не було, але і відкрито ніхто не конфліктував, і на тому спасибі.

Жили під одним дахом кожен своїм життям, періодично перетинаючись на кухні і в районі ванної кімнати. Чоловік щомісяця виділяв мені гроші «на господарство». Хоч ми і жили разом з його маман, закупівлею продуктів, побутової хімії і оплатою інших наших з чоловіком потреб займалася я сама (і до речі, робила я це ще й до весілля). Так, навіть до того моменту поки мене повели до РАЦСу: готувала, прала його речі я.

Після весілля нічого не змінилося. Готувала для нього і себе теж. Від свекрухи ніхто, звичайно ж, каструлі не ховав, але розраховувати на те, що обід або вечерю приготує вона, не варто було. А якщо чудо і траплялося то якість і смак цієї (баланди) їжі залишали бажати кращого. Тому ніхто особливо і не наполягав.

В черговий раз повернувшись з роботи з зароплатою, чоловік видав «пайку» мені і, взявши, майже таку ж суму, пішов в кімнату до мами. “Що відбувається?” Подумалося мені. Повернувся без грошей.

– Маман грошей попросила зайняти? – без особливої ​​надії на позитивну відповідь запитала я.

– Та ні, це ж на господарство. – спокійно відповів чоловік.

– Пардон, на яке? Сільське? – мене починало потроху бомбити.

– Ну на яке, на їжу, побутову хімію. Що там у ваше це господарство входить. Я тобі даю і їй так само щомісяця відношу. І тут я злегка очманіла. Вона що, бере з нього гроші? Навіть якщо і так, то на що? Харчуємося ми тим, що я купую і готую, навіть посуд кожен миє своїм коштом. Комуналку оплачуємо навпіл. Так ми, якщо так розібратися, просто живемо окремо один від одного в одній квартирі. За що ці гроші?

Хвилин 20 я сиділа і намагалася зрозуміти, як же помягче донести цьому слухняному синочку те, що маман з нього тупо кожен місяць тягне пристойну суму грошей. А він мені нічого не говорить. М’яко не вийшло, вивантажила як є. – А тебе не хвилює те, що ти і мені, і їй гроші даєш? І чому я про це дізнаюся тільки зараз і то, абсолютно випадково? Тих грошей, що ти даєш мені цілком вистачає нам усім на їжу і все інше. Навіщо ж ти ще й їй носиш?

Так багато питань, а відповіді не було в очах турботливого сина. Довго думати чоловік не став. Набравши побільше повітря в груди пішов у сусідню кімнату. Розмова тривала недовго, на підвищених тонах.

– Як це грошей не буде? А на що я жити буду? Так ви ж живете в моїй квартирі і нічого за це не платите! (Ось це вона звичайно сказала даремно) Чоловік звичайно ж свою позицію відстояв, але глянути на нього після цієї перепалки було боляче. Він, так само як і я, не міг зрозуміти як відносини між найближчими людьми можуть стати ось такими – товарно-грошовими. І прийняв рішення: – Починай шукати квартиру в оренду. Я тут більше жити не хочу.

Фото ілюстративне з вільних джерел