Нам нудно один з одним. Я розумію, що знаємось не один рік, але нічого вдіяти не можу

Він пішов. Треба було навчитися жити без нього. Спочатку я довго не могла усвідомити, що його більше немає в моєму житті, що не можу написати, як раніше. Йшов час, і я почала приймати цю дійсність, але заходити до нього на сторінку не перестала, просто не могла змусити себе не робити цього. Я бачила їх спільні фото і дуже сильно хотіла опинитися на її місці.

Поступово я почала звикати до того, але з надією, що повернеться. Так і вийшло, але аж  через два роки. Написав, що хоче зустрітися, що скучив, не дивлячись на те, що  був у стосунках з дівчиною. На той момент я була закохана в іншого хлопця, хоча і з ним  складалося не найкращим чином. Та й до свого колишнього хлопця я вже не відчувала практично нічого. Тому подумала, а чому б і не погодитися на зустріч з ним, хоча розуміла, що не варто цього робити, але дуже хотілося подивитися на нього. Коли ми зустрілися, я зрозуміла, що став зовсім чужим, і спілкуватися мені з ним було складно, та й нема про що. Але на цьому наші зустрічі не закінчилися, ми знову почали зустрічатись.

Я переїхала в нове місто. Сталося це з волі розуму або випадку, я не знаю. Що підштовхнуло мене це зробити. І тут, здавалося б, у мене з’явилися всі шанси завоювати серце чоловіка. Але, на жаль, не хотів будувати зі мною ніяких стосунків. А я вже по вуха закохалася в нього знову і готова була пробачити все без оглядки.

Ми стали рідше листуватися, бачитися. Він говорив, що я просто друг. Пропонував спілкуватися в компанії, так як так простіше і веселіше, і що немає сенсу нам сидіти удвох. Останні зустрічі були саме такими. Дружніми. Для мене це було незрозуміло, здавалося, що краще взагалі ніяк не спілкуватися, ніж так. Дуже складно в компанії, адже  мені не приділяє зовсім ніякої уваги. Він замкнуто поводиться зі мною, не хоче розкритися, тому нам нудно один з одним. Я розумію, що, незважаючи на те, що знаємось з ним не один рік,  та зовсім не знає мене.

Зараз я змушую себе не писати, це виходить, але не завжди. Помітно знизилася успішність в навчанні, абсолютно немає бажання вчитися і жити в цьому місті. В одному місті з ним, і в той же час так далеко.

Покинути навчання і виїхати – нерозумно. Адже більше у мене не буде такої можливості отримати бюджетне місце.

Якщо нічого не хотів зі мною, тоді навіщо повертався? Чому не дав мені шансу? Чому не захотів перейти на новий рівень спілкування? Я повернулася до всього, від чого тікала два роки тому.

Фото спеціально для Osoblyva.com