fbpx

Нам по сорок років, у мене троє дітей, а я не можу в це повірити. Ми вже старші, у наших ровесників діти дорослі, повіновані, а ми з дітками та памперсами. Як ті молодята, що недавно побралися. Чудеса бувають

Наше знайомство почалося весною. Ранок був чудовим, сонечко, пташки співають, я вділа шкіряну спідничку, чорний гольф, каблучки, цариця, вийшла на роботу.

Ранок був прохолодний, але до обіду мало погрітися. Сонечко так гарно гріло.

День на роботі протікав спокійно, клієнтів було мало, після обіду нікого не було. Тому я вирішила швидше піти з роботи. Погода, як завжди весною спортилася, сніг з дощем мете. Холодрига не виносима. Мудрі люди, подивилися на прогноз погоди, но не я.

Стою на порозі офісу думаю, чи то таксі викликати, чи на маршрутку іти. Але треба по магазинах сходити скупитися продуктами, на вихідних відпочивала на рибалці з подругами, в холодильнику пусто, усе позакінчувалося, як на зло.

Не люблю ходити по магазинах продуктових скуповуватися, я поїсти люблю.

Я, така цариця стою в роздумах, що робити, колеги підсміхуються з мене, що півгодини коло вхідних дверей стою.

Набралися сміливості, іду в продуктовий магазин, хоч куплю найнеобхідніші продукти.

І як у казці, з’явився принц на чорній машині, запропонував мене підвезти. Я так змерзла, що скочила в машину без зайвих питань. Познайомилися, його звати Дмитро, приїхав із заробітків. Купив квартиру, робить ремонти в батьків порядки затіяв, тратить зароблені гроші і залазить в борги, щоб була причина їхати до Чехії.

За три місяця знайомства ми розписалися, тихенько, нікому нічого не сказавши, він мене забрав з роботи, ми заїхали в РАЦС і «красота».

У нас букетно – квітковий період пройшов зразу. Я з Дмитро спорідненні душі, обоє знаєм, що хочемо від життя.

Живемо разом уже 16 років, але нам  небеса так і не подарили діток, скільки б не лікувалися, не ходили по монастирях нічого не помагало.

Одного ранку по місцевих новинах передали, сталася неприємна автодорожня пригода і пасажири автомобіля уже на «правді». Але чудом  маленька дівчинка котра спала в автокріслі вижила. Органи опіки шукають люблячих батьків для маленької дівчинки.

Порадившись, однозначно ми захотіли взяти цю дівчинку до себе. В обід я вже подала заяву в органи опіки піклування на всиновлення дівчинки.

Дівчинку звати, Оленка, ім’я ми залишили та не міняли.

Оленка з нами три рочки, родичі кажуть, що на Дмитра мого подібна, така світленька, з веснянками.

І через три роки, в нас сюрприз, япри надії двома хлопчиками. Одне слово, чудо. Лікарі кажуть, що це поширена практика, що після всиновлення на світ з’являються діти.

Нам по сорок років, у мене троє дітей, а я не можу в це повірити. Ми вже старші, у наших ровесників діти дорослі, повіновані, а ми в колясках і памперсах. Як ті молодята, що недавно побралися.

Чудеса бувають, а ви вірите в чудо? Будемо раді за ваші коментарі до статті.

Історія написана Вікторією Соняшник, спеціально для osoblyva.сom

Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту.

Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.

Фото, Олександри. 2023 р.

You cannot copy content of this page