— Нам треба поговорити! – через тиждень після приїзду дружини заявив чоловік. Тільки вона ще не знала, цим ця розмова обернеться для неї.
— Чому так серйозно? – здивувалася Алінка й пожартувала: — Невже хочеш розлучитися?
— Спочатку хочу з’ясувати, де ти була! – не сприйняв жарт чоловік.
— Ходила з Ларкою в торговельний центр! – знизала плечима дружина.
— Ні, я хотів запитати – куди ти нещодавно їздила?
Вони познайомилися випадково в кафе: імпозантний сивий чоловік з незвичайним ім’ям Арнольд звернув увагу на ніжну красуню, чомусь нудьгуючу на самоті.
Вродлива двадцятидворічна Алінка клюнула на Арнольда…
До свого віку вона вже встигла сходити заміж і розлучитися: все це одразу розповіла дівчина запросившому її на «повільний танець» кавалерові. Що, мабуть, давало йому зелене світло: бачиш — я абсолютно вільна!
І в неї вже була дочка Лариса двох років: зараз з нею залишилася приїхавша в гості мама, яка відпустила доньку посидіти з подружками в кафе.
Все це простодушно вивалила новому знайомому вродлива Аліна. Чим, власне, його й підкупила.
«Яка щира дівчинка! — із захватом подумав розлучений Арнольд. – Ані грама хитрощів! І яка гарна – усі луснуть від заздрощів: треба брати!»
А Аліна не заперечувала: їй лестила увага чоловіка, яка так вигідно відрізняла його від її ровесників.
Перший-бо чоловік, Мішка, виявився не таким, яким здавався: до сімейного життя виявився не готовий. Але аліменти він платив і часто брав доньку на вихідні: колишня свекруха дуже любила онучку.
І тоді вони з Арнольдом залишалися самі… А чоловік невдовзі зробив дівчині, яка йому сподобалася, пропозицію: Алінка з дочкою переїхали до нього у двокімнатну квартиру, а потім вони зіграли весілля.
Усе йшло чудово: він працював на двох роботах, вона – красуня, що забезпечувала надійний тил і домашній затишок. І цього було цілком достатньо для щастя.
Наближалася річниця їхнього весілля: закоханий чоловік став замислюватися про подарунок для своєї пташки – заслужила! І тут усе пішло трохи не туди. І сталося це, як завжди, через випадково прочитане чоловіком повідомлення.
Дружина була у ванній, у її телефоні щось дзенькнуло, і Арнольд прочитав: «Уявляєш, зай, я забув на морі свої модні окуляри!» А нещодавно Аліна повернулася з Ужгорода, куди їздила з дочкою провідати маму. А тут – зай, море й окуляри! Може, хтось переплутав?
Але, ні – ніхто нічого не переплутав: повідомлення було надіслане саме дружині. Відправником значився якийсь Мішаня.
«Так це ж Мішка – колишній чоловік! – здогадався Арнольд.
Сам чоловік відвезти їх в Ужгород не зміг: у нього «горів» проєкт. І це визвався зробити Мішка. «А чому б і ні?!» – погодився теперішній чоловік: у дружини після розлучення збереглися з Михайлом нормальні стосунки.
Хоча вона часто демонструвала, начебто, до нього неприязнь: слухай, навіть бачити його не хочеться – виведи до нього Ларку сам, я тут її зібрала на два дні! І таке ставлення до колишнього навіть трохи тішило Арнольда.
Та й, у принципі, нічого такого в повідомленні не було. Ну, забув зять у колишньої тещі окуляри, і що тепер?
І це, адже, вона до нього відчуває неприязнь, а він-то її ще любить – та й як не любити таку красу? — і називає заєю!
Але яке море в Ужгороді? Може, вже щось викопали, а він і не в курсі? І зерно сумніву впало на благодатний ґрунт.
А ще чоловік згадав, що після приїзду засмагла Алінка щебетала, що весь час пролежала біля водойми. Але скажіть, хто так висловлюється – пролежала біля водойми? Це все одно, що сказати: давайте почнемо приймати їжу!
Вам коротко скажуть: Сідайте їсти, будь ласка! Сьогодні – макарони! І навіть якщо у тебе – географічний провал і в атестаті тверда шістка, ти зможеш відрізнити річку від моря й ніколи не назвеш її водоймою!
Зрозуміла річ, що дорослий і спроможний чоловік не повинен був ревнувати свою дружину. Але це стало відбуватися проти його волі: адже вона була гарна і безсовісно молода.
— А в Ужгороді є море? – поцікавився того ж вечора за вечерею Арнольд: були його улюблені тефтелі з пюре.
— Звідки? – безтурботно відмахнулася дружина.
То звідки взялося море? Невже замість Ужгорода вони разом їздили на море? Та ні: не могла його Алінка так вчинити! Вони ж розлучилися з її ініціативи, та й любить вона його, Арнольда: вчора ще казала. Ти, каже, найкращий, Арику!
Хоча цей комплімент можна було віднести до розряду сумнівних: з ким вона його порівнювала і скільки їх було, тих номінантів? Це – як у кінцівці відомого анекдоту після приїзду дружини з моря: ти – все одно найкращий!
Чоловік засмутився й почав марніти: сказати – не сказати? Усе це не давало йому спокою. І чого він ще не знає про свою пташку? Варіантів розвитку подій було два, навіть три: не звертати уваги і все спустити на гальмах. Влаштувати цирк і з’ясувати все в дружини. І спробувати з’ясувати все в малолітньої Ларки. Так, розпитувати дитину — антипедагогічно. Але, може, та вибовкає щось вартісне?
Два перші варіанти були відхилені: не звертати уваги Арнольд не зміг — уже не вийде! З цирком вирішив теж зачекати: раптом він помиляється? Залишилася прийомна дочка. І тоді Арнольд наважився. Він дочекався, поки дружина піде в магазин і запитав:
— Ларочко, а що ти робила в баби Люди?
Дворічна Ларка вийняла палець із рота, бездумно подивилася на нього блакитними очима й виголосила:
— ЛаВа купаВась у мове!
У морі! Отже, в морі! Виходило, що Алінка бреше! І Арнольд не витримав: все-таки, даєш цирк…
— Нам треба поговорити! – через тиждень після приїзду дружини заявив чоловік.
— Чому так серйозно? – здивувалася Алінка й пожартувала: — Невже хочеш розлучитися?
— Спочатку хочу з’ясувати, де ти була! – не сприйняв жарт чоловік.
— Ходила з Ларкою в торговельний центр! – знизала плечима дружина.
— Ні, я хотів запитати – куди ти нещодавно їздила?
— До мами в Ужгород, — впевнено промовила дівчина, дивлячись чоловікові у вічі. – І там допомагала на городі – я ж тобі казала!
— Але така засмага буває не тоді, коли стоїш на грядках, а коли лежиш на пляжі! – суворим тоном промовив Арнольд. – До того ж, ти обмовилася, що лежала біля якоїсь водойми!
Аліна прикро зіщулилася: так, треба було тоді менше балакати. Але звідки було знати, що завжди великодушний чоловік причепиться до одного слова? Добре ще, що не ляпнула про море!
— Ну що ти, Арику, мені не довіряєш, чи що? – дівчина надула гарненькі губки. – Чи ревнуєш? Невже ревнуєш?
І по обличчю чоловіка зрозуміла, що вгадала! Дружина пожвавішала: так ось воно що! Це ж – звичайна ревнощі! А вона собі нафантазувала! Ну, нічого – зараз вона все залагодить!
— Чесне слово – була в Ужгороді! Зателефонуй мамі – вона підтвердить!
— Ще б твоя мама не підтвердила! — кинув Арнольд. — А які окуляри тоді забув Мішка? І на якому морі?
«Це був провал!» – подумала дівчина. Алінка тупо мовчала, дивлячись на чоловіка: вся інформація була взята з Мішкиного повідомлення. Рішення прийшло швидко: потрібно було діяти за принципом «найкращий захист – напад».
— Ти що – шарився в моєму телефоні? – обурено запитала вона: так попастися через дрібницю! І додала: — Ну, правда – в Ужгороді.
— Тільки не бреши мені! – раптом сказав чоловік. – І жодного слова більше про якийсь Ужгород. Я знаю, що Мішка возив вас на море і що ти мені зраджуєш!
Так, Арнольд виявився абсолютно правий: вони разом з колишнім чоловіком відпочивали на морі! Тільки це, за розумінням Аліни, зовсім не було зрадою: Мішка ж теж був її чоловіком. Так, колишнім, але вони ж – не чужі… Цю точку зору й спробувала донести Алінка до обуреного Арнольда.
Чоловік уже був готовий до такого розвитку подій, але в нього залишалася малесенька надія, що його пташка розвіє всі сумніви. І все в них буде, як раніше: вечері при свічках і щебагатьо іншої романтики. Але цього не сталося.
— Яка ж ти… – тихо промовив чоловік, вислухавши цілковите марення, що це – й не зрада зовсім, а так…
Ну, так – їздили на море! Бо ти був зайнятий! Ну, так – жили в одному номері і що?
— Тобі краще піти, – сказав чоловік. Хоч і Алінку любив, і до Ларки чудово ставився.
— І піду! – сказала вродлива дружина.
І пішла, що характерно: приїхав Мішка й забрав їх до своєї мами. Тепер уже назавжди: Арнольд подав на розлучення – а вони навіть не прожили й року.
А за все треба подякувати новим ґаджетам: якби не було цих телефонів, ніхто б так нічого й не дізнався. І скільки родин розпалося через ці нові технології! Ну не через зради ж, чесне слово! Що ви, як маленькі…
