Всім хороша була Оля, наречена мого брата, – і господарська, і роботяща. У Олі своя квартира, машина, дитина від першого шлюбу, яка живе з бабусею – матір’ю її першого чоловіка, і найбільш турботливий в світі брат – Ігор.
Причина першого розлучення Олі була прихована за розпливчастим «не зійшлися характерами».
– Зі мною точно зійдешся! – посміхнувся Паша і обійняв свою майбутню дружину. Вони були знайомі лише два місяці, коли зібралися нести заяву в РАЦС. Любов же. Брат зібрав шмоточки і покинув наш будинок, перебравшись до своєї ненаглядної.
З 8-річним Оліним сином Паша бачився всього один раз – бабусі дитини треба було по справах і вона привезла його до Олі. Але Пашка твердо вирішив, що після весілля дитина його дружини переїде до них.
Моя мама побажала познайомитися з сім’єю нареченої, і через Олю передала їм запрошення «на чашку чаю». Оля прийшла зі своїм старшим братом, Ігорем. Не встигла мама поцікавитися – а де ж батьки нареченої? – як Ігор буркнув: – Сироти ми.
– Співчуваю. – сказала мама.
– Не варто – відмахнувся Ігор і пройшов до столу. Вечір минув дивно. Якби я не знала точно, що Оля – наречена Паші, я б подумала, що Оля і Ігор давно і благополучно одружені. Оля метушилася навколо свого брата, постійно підкладала йому їжу в тарілку, простягала йому серветку ще до того, як Ігор сам за нею тягнув руку. Якщо Паша звертався до Олі з яким-небудь питанням або проханням щось передати, Ігор кидав в бік мого братика спопеляючі погляди.
Коли мова зайшла про оплату весілля, Ігор пожвавився. Вони з Олею дістали купу папірців з розрахунками і списками. У мами, побачивши підсумкові цифри, очі на лоб полізли: – Скільки? Шістсот тисяч?
– Ми ж навпіл скинемся. – заспокоїв Ігор мою маму. Але і 300 тисяч – дуже велика для нашої родини сума. Торгувався Ігор охоче. Зійшлися вони з мамою на тому, що вона дасть 200 тисяч (100 з них – Пашкині, решту він обіцяв повернути), решта – з Ігоря.
– Буде у моїй сестрички найкрасивіше весілля! – Ігор обійняв Олю і поцілував її в скроню.
– Може, спочатку молоді заяву в подадуть? – несміливо запитала мама.
– Встигнеться! – відмахнулася Оля. – Головне – до весілля все підготувати. Гроші на організацію весілля було домовлено передати Олі після покупки сукні – мамі потрібно було гарненько по засіках поскребти.
Честь допомогти нареченій вибрати сукню, випала мені. А Ігор склав нам компанію. Оля довго вибирала між двома сукнями. Перша – красива і за ціною приємна. Друге – уцінка, зі знижкою 50 відсотків. Шикарна, але з косяком на подолі. Оля взяла першу. Ми вийшли з торгового центру.
– Ні, я все-таки ту візьму. Тільки не її, а нехай таку ж, але нову мені привезуть. – сказала Оля і пішла здавати придбану сукню. Ми з Ігорем залишилися біля входу в торговий центр – курили.
– Гоша! Гошенька! Що ж ви з Оленькою слухавки не берете? – підбігла до нас жінка років 55-60.
– Жінко, Ви помилилися! – сказав Ігор, взяв мене за руку і потягнув у торговий центр.
– Помилились? Ігоре, ти в своєму розумі? Власну матір не визнав? – кричала жінка, поки Ігор все швидше мене тягнув.
– Мама? Це ваша з Олею мама? – запитала я, вирвалася і побігла до виходу. – Ти ж казав, що ви – сироти? Жінку я знайшла, а от Ігоря видно не було. Я підійшла до мами Ігоря і Олі і представилася: – Добридень. Мене звати Олена. Я – сестра Паші, нареченого Вашої дочки.
– Дівчино, у мене немає дочки! – відповіла мені жінка, розвернулася і зібралася йти.
– Як немає дочки? – здивувалася я.
– Ви тільки що до Ігоря підходили, назвалися його мамою. Він – брат Олі, нареченої мого брата. Оля там, – я махнула рукою на торговий центр, – плаття вибирає, весільне.
– Який брат? Яка сукня? – в непонятках вилупилася на мене жінка. Я запропонувала піти в кафе і поговорити, за чашкою кави. І там я дізналася прецікаву історію. Так, Ігор – син цієї жінки. А ось Оля – дружина Ігоря. Не сестра – дружина. А їх 8-річний син живе у неї, і ні син, ні невістка – обидва не беруть трубку останнім часом.
– А як же? Весілля, Ігор .. А якщо він – чоловік, як він свою дружину заміж видає? Я не розумію … – від шоку я не могла зв’язати і двох слів.
– Аферистка вона! – махнула рукою жінка. – Навіть судили її. А вона все за своє, і сина мого втягнула.
– Мені потрібна ваша допомога! – я склала руки в просячому жесті. Вдома мене чекала картина маслом – зла мама, Пашка з виряченими очима і виюча білугою Оля, з фінгалом під оком. Ця аферистка розповіла моїм рідним казочку, про те, що я їй погрожувала, щоб вона залишила в спокої мого брата. І, нібито, фінгал – моїх рук справа.
– Олено! У тебе нічого не вийде! Ми з Олею прямо зараз йдемо і подаємо заяву в РАЦС! – гнівно сказав братик, поки Оля тиснула либу через його плеча. Я поплескала в долоні: – Браво! Швидко зорієнтувалася! Але у мене дещо є! Я дістала з сумки весільні фотографії Олі і Ігоря, а на телефоні у мене був знімок їх свідоцтва про реєстрацію шлюбу – у них просто по батькові однакові. Спасибі Олиній свекрусі. Під час розмови в кафе я попросила її про допомогу. І жінка, яка взяла з мене обіцянку, що на Олю і Гошу не буде написано заяву в поліцію, привезла мене до себе додому, дала пару фоток і дозволила зробити фотографію свідоцтва.
Це докорінно змінило ситуацію. У Олі були відібрані гроші, які їй саме передали Паша і мама, і вона була випровождена геть. А якби не я, шукай би її потім з нашими 200 тисячами в кишені. Над Пашкой я ржу. Обходити чужу дружину на очах у її чоловіка, ще й одружитися збиратися з нею – це яким сліпим треба бути.
– Оля здавалася порядною, сказала, що до весілля ні-ні! – виправдовувався Пашка.
– Ні ні! Ха-ха-ха! – сміялась я. Ай, молодці які! Як добре придумали! До весілля – ні-ні, а весілля і не було б. Умотал б чоловікова дружина з чоловіком-спільником з грошиками і все. І доведи потім, що на весілля гроші давали їй.
Фото ілюстративне з вільних джерел
