Ми з чоловіком і маленькою донькою живемо в квартирі бабусі, маминої мами. Вона давно відійшла у засвіти, спочатку цю двушку мама здавала, а потім, коли я надумала заміж виходити, сказала: – Нічого по орендованих мотатися і гроші за іпотеки банку платити, живіть там. Оформляти не буду. Не приведи Боже розлучишся зі своїм, буде ділити. Ти у мене одна, всеодно все тобі залишиться.
Сказавши мамі величезне спасибі, ми з чоловіком стали «вити гніздо» в бабусиній квартирі, зробили ремонт, піднакопичили грошей на час мого майбутнього декрету. Мама живе одна в двокімнатній квартирі, батько розлучився з нею давно, а через кілька років його не стало.
Того літа, коли я виходила заміж, мама купила собі будиночок в селі, зо 60 кілометрів від столиці.
– Все життя мріяла про дачу, – сказала нам з чоловіком мама, – будемо тепер їсти свіжі овочі-фрукти з городу, а діти підуть – їм буде, де літо проводити.
Мама у мене жінка активна, хоч і на пенсії, а сил і енергії багато. Взимку вона в місті живе, а влітку в селі. А для нас з чоловіком ця дача стала свого роду відбуванням трудової повинності: в п’ятницю ввечері відвези, в суботу вдень допоможи, та ще й неділю попрацюй.
– Я не хочу проводити всі літні вихідні у твоєї мами в селі, – сказав чоловік, – мені легше їй грошенят підкидати, щоб по господарству їй чужі люди допомагали.
Мама на це відреагувала бурхливо. Грошей у нього багато! Бач, розкидався. І сам зробить, не зламається, на зятю орати можна, ви в моїй квартирі живете, а допомагати відмовляєтеся!
Це було так. Ми жили в її квартирі. І свою купити найближчим часом не могли, я вже була на 5-му місяці очікування первістка. Терпіти і продовжувати, як було, що ще залишалося.
Вагітність минала у мене дуже складно, а тут ще літо, спека, я у вихідні одна в міській квартирі, поки чоловік на дачі моїй мамі допомагає. І не потрібні мені ці горезвісні картопля з цибулею, не варті вони нервів. Чоловік вічно приїжджає злий, нервує, я теж. Навіть народжувати я поїхала в суботу одна, на швидкій.
– Народиш, подзвони, – повчала мене мама по телефону, – а чого зять в місто попре, щоб тебе у вікно побачити, приїде потім, в неділю. Чоловік не витримав, зірвався і кинув недороблену огорожу. Так я, замість привітань з народженням дочки, вислухала від мами лекцію, що вийшла заміж за ледаря. І далі було так само: як літо, я з дитиною одна. Зять у тещі на дачі, як у рабстві. А ще варення-соління тоннами везе потім додому. А ми їх не їмо. Краще і взимку взяти трохи свіжого, ніж консервацію з цукром і оцтом їсти.
А цього літа доньці виповнилося 3 роки, вирішили ми поїхати до сестри чоловіка на місяць відпустки. Вона живе в селищі на узбережжі моря. Свій будинок, кликала давно, та ми не наважувалися: дитина була маленька. Ледве мама дізналася про це, почався скандал: – А хто допомагати мені буде! Їсти всі хороші, а працювати нікому! Дармоїди, ростиш вас, виховуєш, а потім одна з проблемами залишаєшся.
– Мамо, – кажу, – ми всього лише на місяць, нічого глобального не трапиться.
– Знаєте, Любове Іванівно, – скипів мій чоловік, – а я взагалі більше на цю дачу – ні ногою. Це була Ваша мрія, а не моя. Я не мріяв тут все літо проводити. Так що, як хочете, а більше на мене не розраховуйте, набридло. Ніякого життя немає.
– Ах, ось як ти заговорив, – здійнялася мама, – ну добре, як приїдете з морів, йдіть геть з моєї квартири. Я знову туди квартирантів пущу. Невдячні ви!
Ми з’їздили, відпочили, повернулися. Чоловік збирає документи на іпотеку, на перший внесок у нас вже є гроші.
– Ти на роботу виходиш, так що цілком зможемо платити, – сказав чоловік.
Мама то моя вже й відступила, живіть, мовляв, зопалу я так. А чоловік непохитний: – Сказав беремо іпотеку, значить беремо. Не хочу я закиди слухати. І на дачу до тещі більше не поїду. Хочеш з мамою своєї спілкуватися – будь ласка, але без мене.
Як бути, не знаю. Адже якщо з квартири підемо, то мама остаточно може образитися, але і чоловіка я розумію.
Фото ілюстративне з вільних джерел
