fbpx

Нас із подругою розлучив її подарунок на мій день народження. Я кліпала очима і не знала, що сказати і як реагувати

З подругою Лілею ми знайомі дуже давно. Вже не один десяток років. Спочатку разом виховували старших дітей, потім разом гуляли з молодшими, регулярно ходили один до одного в гості, їздили на дачу, на курорти, на шашлики і ще багато чого робили разом. Загалом дружно і весело проводили час.

На кожні свята намагалися привітати, зателефонувати, написати, подарувати, хоч щось незначне, хоч крапельку уваги і квіточку, дрібничка або листівку, але обов’язково щоб було, щоб для душі і для дружби, на пам’ять і з любов’ю.

Напередодні мого дня народження, ми зустрілися з подругою на ковзанці. Наші хлопці носилися по колу, переганяючи вітер і самих себе, діти були щасливі. А ми з Лілею активно крокували взад вперед, базікали про справи життєві і намагалися не замерзнути.

– Мені на Новий рік знайомі подарували парфуми. Я їх ненавиджу. Буквально скаженію від цього неприємного аромату. І навіщо дарувати всяку погань, не розумію, – обурювалася Ліля.

– Я теж не поділяю симпатію до подібного роду подарунків. Запах для кожного індивідуальний і тут неможливо вгадати, якщо не знаєш напевно. Тому краще не дарувати парфуми, щоб не впасти в немилість, – підтримала я позицію подруги.

Ми ще трохи поспілкувалися і розійшлися по домівках. На наступний день – моє свято. Мій День народження. У нас був замовлений столик в невеликому ресторанчику, розташованому в центрі міста, на чотирьох. Я, чоловік і діти. Ми вже стояли в дверях, коли почули телефонний дзвінок. Від Лілі.

– Я зараз прибіжу, почекайте, не їдьте, – попросила подруга. І буквально через дві хвилини дзвінок пролунав уже в двері. На порозі стояла усміхнена подруга і простягала мені ошатну коробочку, перев’язану атласною стрічкою.

– Вітаю, – сказала Ліля і чмокнула мене в щоку.

Я зачинила за нею двері і почала розв’язувати стрічку. У яскравій коробочці лежали ті самі парфуми, які так не любила подруга.

You cannot copy content of this page