Який найстрашніший гріх? Для мене це зрада. Зрада. Зрада коханої людини. Що призвело до цього? Чому? Як? За що? Хочу поділиться своїм болем, адже є люди, які зрозуміють мене.
Я дізналась про все. Як і чому, це інше питання. Я була розбита. Мене вдарuли розпеченим прутом прямо в серце. Потім були пояснення, істерики, скандали, погрози. Я не знала, що мені робити. Як жити з цим. Я і не хотіла більше жити. Втрималась.
Він говорив довго і багато. Від цих слів моє серце стискалося так, що я думала – це кінець. Виявилося що людина, яку я шалено люблю, поважаю і ціную кожну секундочку часу з нею, мене вже не любить. Не любить вже давно. Що серце її більше не болить від довгої розлуки, і воно вільне для нової любові. І те, про що я «дізналась» насправді тільки пошук тієї, єдинї. Я слухала, терпіла.
Читайте також: Сни як попереждення. До чого сняться сльози
Він «зізнався», що «ті» відносини припинив сам. Для того щоб не руйнувати сім’ю. Він, нібито, вибрав між любов’ю і мною – мене. Я, наївна, повірила. Повірила тому, що хотіла вірити. Як же мені повернути його? Ніяк! Він сказав, що потрібен час для того, щоб визначиться.
Я запропонувала, делікатно, пожити окремо. Він погодився. Але через деякий час заявив, що в цьому випадку він все одно не повернеться, що у мене немає ніяких шансів: «Так що насолоджуйся мною поки я поруч». І я насолоджуюся. Я терплю, тепер уже явні пізні повернення додому після роботи, без пояснення причин. Терплю мовчання і небажання бути зі мною. Терплю довгі, нічні посиденьки в Інтернет, терплю нескінченний потік СМСок.
Я чекаю, сподіваюся. Ходжу за ним по п’ятах, доглядаю і бережу. Радію кожній секундочку поруч з ним. Дивлюся в його очі, слухаю голос. Радію, як дівчисько, коли чую його сміх.
Минув час, і ніби все налагодилося. Він залишився зі мною. Ми більше часу проводимо разом. І здається що все так добре! Але завжди є хтось, хто «допоможе» відкрити тобі очі. Він знову шукає любов. А, найголовніше, він знову зрадив мені.
Біль все сильніше, і вже ніколи не піде.
