Я зустрів її випадково, серед буденного натовпу в кав’ярні. Аліна навіть не сприйняла мене всерйоз, сиділа, жартувала, розповідала якісь кумедні історії про своїх колишніх. Її голос лунав на весь заклад, сміх заливчастий, місцями трохи нахабний. Вона раз у раз натякала, що я їй, м’яко кажучи, не надто цікавий.
Якби хтось мені сказав тоді, що за три місяці я буду думати про те, як їй запропонувати руку й серце, – розсміявся б просто в обличчя. Але щоразу я випадково зустрічав її раз за разом. Вона відразу вмикала саркастичний режим.
— Ти що тут постійно сидиш? – сміялась вона, помічаючи мене у кав’ярні знову. – Іди, якусь справу знайди собі!
— Та я, просто, чай п’ю, – виправдовувався я з усмішкою.
Аліна завжди скептично всміхалася, так ніби мої спроби пояснити нічого не змінювали. Іноді вона так само відверто зникала, говорячи, що у неї раптові справи.
— Пробач, маю йти, – казала вона і втікала, швидкоруч випиваючи каву.
А я все одно чекав її наступного дня там само.
Одного разу я наважився сказати відверто:
— Аліна, ти мені подобаєшся. Може, сходимо у кіно?
Вона нахабно глянула на мене, наче я запропонував їй щось абсолютно божевільне.
— Ти серйозно? Ти що не бачиш, що це все несерйозно? – І вона засміялася, якось по-дитячому, але так гучно, що всі оглянулися.
Все більше чіпляло те, як вона не намагалася мене відшити. Її відвертість і той гострий розум, що колов мене гостріше, ніж я хотів би, впивалися щоразу все глибше у душу.
Вона не намагалася сподобатися, не гралася, а здавалася такою, яка є, іноді грубуватою, часто саркастичною, та все одно дивно привабливою. Минав місяць за місяцем, а я все більше чекав наших випадкових зустрічей. Відчував, що дівчина глибока, як старі шахти, в яких можна копирсатися без кінця й ніколи не побачити дна.
Одного разу я їй підвозив, і вона, як завжди, розповідала, як колишній залишив їй борг за квартиру, за який їй виплачувати ще два роки.
— Чуєш, Ігорю, от ти такий весь правильний. Але жити з тобою – це ж, мабуть, страшенна нудота? Ти мені вказував би, що вдягати? – різко сказала вона.
— Вказував? Хто, я? – відказав я з усмішкою. – Та якби ти хоч раз до мене серйозніше поставилася, я б це вважав за честь.
Вона зітхнула, перевела погляд за вікно та промовила несподівано спокійно:
— Ігорю, а кого ти взагалі шукаєш?
Я приголомшений її питанням. Та відчував, що цей момент може змінити все.
— Я не знаю, але мені з тобою добре. І якщо ти дійсно хочеш чути відповідь, то я хочу бути з тобою.
Вона мовчала. Тільки дивилася на мене і це було найгостріше випробування. Ніби мене сканували, чи витримаю її таку, без фальші.
— Ігорю, – вона промовила після довгої паузи. – Я не можу почати серйозні стосунки, поки не розберуся з боргом за квартиру. Я не хочу, щоб хтось з чоловіків розв’язував мої проблеми, а потім все життя докоряв мені, ніби взяв мене у боргах, дістав, вимив, вдягнув, як після якогось смітника, й подарував нове щасливе життя.
— Що ти таке говориш, який смітник, – не зрозумів я.
Але Аліна не зупинялась і дала мені зрозуміти, що не на часі наші з нею стосунки. Проте так і не дала відповіді чи щось у нас з нею вийде.
Минув ще місяць. І ось, коли нарешті я був готовий запропонувати їй щось більше, думав, що вона хоч трохи зрадіє, але у її очах я побачив більше здивування, ніж радість.
— Ігорю, ти жартуєш? Ти ж сам казав, що я інвестиція не для кожного.
— Та я це розумію і готовий інвестувати, аби ти це зрозуміла!
Вона змовчала, глянула якось по-особливому, але відвела погляд.
Я думав, що її це зачепить, що вона зрозуміє, що я не просто черговий чоловік, який випадково зайшов у її життя. Але Аліна була іншою. Вона завжди залишалася для себе центром світу і, мабуть, цей світ надто відрізнявся від мого.
Наступного разу, коли я її побачив, вона вже була з іншим. Я став для неї маленьким епізодом і зрозумів, що мої спроби завоювати її серце залишаться у моєму минулому, без очікуваного продовження.
І тепер, коли я бачу її випадково, у тій самій кав’ярні, мене здіймає сум і якесь дивне полегшення. Я зрозумів, що не всі історії мають закінчуватися обов’язково щасливо. Іноді ми зустрічаємо тих, хто залишає слід, але у нашому житті не затримуються.
