Ліда була гарна світловолоса жінка з очима кольору моря, пишні форми не робили її гіршою. Жінка завжди усміхнена
щебетушечка, була привабливою для чоловіків.
Ліда жартувала і загравала з усіма коли в неділю приходила на площу де стояли автобуси. Її сміх розливався навколо і всі чоловіки летіли як мухи на мед аби бути поруч.
Ліді залицяльників не бракувало ніколи, вона купалась в чоловічій увазі прихильності. Ліда не кидалася в обійми до кожного, була прискіпливо вибірковою, любила гроші тому віддавала перевагу тим хто міг запросити її до ресторану або й покатати на автомобілі.
Чоловік без автомобіля був не для неї цікавим. Не всі знали що Ліда має вдома чоловіка, вона розповідала що чоловік її
дуже любить, не хотів щоб вона їхала, але їй не подобалося монотонне життя.
Захотілося чогось нового, приїхала до Риму щоб побачити старовинне місто і підзаробити грошей аби відкрити щось своє. Вдома мір’яла мати невеличке підприємство, щоб спокійно зустріти старість так сміючись – пояснювала Ліда.
Працювала як всі, мала вихідний в неділю, який хотіла провести з вигодою в своє задоволення. Приходила на площу
де збиралися українці аби поспілкуватися пошукати роботи.
Поділитися новинами з дому а якщо випадала ще якась розвага то не дуже опиралася, життя одне то чого його не
жити. Не всі витримували довгу розлуку з рідними, заводили нові знайомства щоб хоть якось вижити в розлуці.
Тому знайомства іноді переходили в серйозні відносини і тоді ламалася вся сім’я, в обох випадках відстань робила свою справу, не питаючи згоди валиться все що інколи здавалося мало бути непорушним міцним і стабільним.
Але розлука не завжди зближує а й розводить, це болюча правда що завжди була поруч у заробітчанському повсякденні. Ліда не мала в своїх планах розводитися зі своїм чоловіком, тому кожного місяця посилала йому передачі купувала подарунки і смаколики, а також гроші.
Будучи без документів не хотіла тримати великі суми біля себе і довіряла свої зароблені гроші чоловікові з яким збиралася жити разом по приїзді вона не бачила нічого поганого в своїх короткочасних романах.
” То для здоров’я треба” – казала сміючись.
” Ой Лідко дивись бо кине тебе твій Саша,” – не раз говорила їй сестра, що була цілковитою протилежністю їй, серйозна і не вражала своєю красою як її сестра.
Леся сумно махала головою осуджуючи невгамовність сестри Ліди, пробувала напоумити сестру але намарне.
” Не кине ти ж знаєш що він безробітний, де він ще таку знайде і як він знатиме а ти не скажеш. Не будь монашкою, це тебе ніхто не хоче а я хочу подобатися поки ще молода, хіба то гріх?”.
Так переговорювалися між собою сестри Леся любила свою сестру і не бажала їй зла, хоч і не подобалася їй така поведінка але нічого не могла вдіяти. Дивувалася тільки що та так змінилася, бо вдома була зовсім іншою а тут наче з повідка зірвалася невгамовна якась стала.
В них з Сашком була гарна сім’я ось і син виріс вивчився працює. Сашко чоловік добрий і справді дуже любить свою Ліду. Жили вони душа в душу, нічого їм не бракувало.
Лесю здивувало рішення Ліди їхати до Італії, хоча сама вже тут була шість років але була змушена поїхати бо втративши роботу не зводила кінці з кінцями.
Діти ще вчилися а чоловік не міг поїхати бо здоров’я не дозволяло. Чого не вистачало забезпеченій матеріально сестрі не розуміла, але чужа сім’я темний ліс.
Так не повинна поводити себе жінка, не переставала говорити сестрі а Ліда сподобала собі Матвія, що вже не перший рік тут був. Мав машину, працював у багатій італійській родині водієм, був на хорошому рахунку мав гарну зарплату.
Йому теж подобалася невгамовна і весела Ліда, він не відмовлявся провести свій вільний час з нею. Матвій також був жонатий але свою дружину привозити не спішив він не хотів, щоб вона працювала на годинах пуцуючи чужі унітази або заробляла собі нервові хвороби доглядаючи вередливих хворих яких свої діти не терпіли тому й наймали доглядальниць.
Вже кілька років він шукав таку роботу, щоб бути разом із дружиною, Ліда була для нього не більше ніж розрядкою, він їй ніколи цього не казав.
А навіщо так цікавіше, вона теж не одинока вдома чекає чоловік якого він не розумів щоб відпустити жінку на заробітки а самому залишитися вдома.
Матвій знав багато жінок що їх біда пригнала їсти нелегкий заробітчанський хліб, то були вдови або ще не заміжні жінки що залізли в борги через неблагополучних чоловіків або навчання дітей чи незакінчену будову або втратили роботу та маючи вже не молодий вік не знаходили свого місця і призначення.
Але коли нормальний здоровий чоловік відправляв свою жінку на заробітки а потім жив на її гроші і подачки це було поза його розумінням. Такий чоловік не мав у нього поваги як чоловік.
Тому його не гризла совість, не заїдало сумління розважаючи чужу жінку що тут як він вважав була нічийноюю. Всі вже звикли до того що вони були разом, не вони перші і не вони останні.
Такі пари з’являлися і зникали а іноді навіть одружувалися. Але у Матвія і Ліди не той варіант їм просто було добре разом. Чоловік їздив додому в свою відпустку, а Ліда чекала щоб отримати свої документи тому вже три роки не була вдома.
А розмовляла зі своїм Сашком лише по телефону за домом вона не скучала за чоловіком теж не дуже але дзвонила часто і ось накінець вона отримала свій дозвіл на роботу і перебування тут в Італії і могла поїхати додому.
Збиралася, складалася пакувалася і загрузилася хотіла набрати всього і багато. Три роки то не малий термін то мала бажання приїхати гонорова із розмахом щоб знали всі що вона не просто байдики била а заробляла в поті лиця.
Тому купляла подарунки мало не кожній собаці купила дарунки всім подругам, знайомим яких збиралася навідати, не
кажучи вже про чоловіка і про сина яким купила брендові дарунки від знаменитих модних кутюр’є.
Ліда раділа як мала дитина якось враз їй захотілося побувати вдома, побродити знайомими місцями походити з Сашком по родичах і знайомих. Час минув, Ліда зїздила додому і вже повернулася назад до Італії.
Сестри якийсь час вони не бачилися, за роботами та відпустками їхні шляхи не перетиналися а ось однієї неділі побачились. То не можна було повірити, від добре знаної Лесі сестри Ліди нічого не залишилось.
Змарніла й бліда впала з лиця, змінилася до невпізнання аж не вірилося що це та сама Ліда, пампушечка, щебетушечка та сама жінка навколо якої роєм крутилися залицяльники.
” Що з тобою” – запитала Леся у сестри. У Ліди із сумних очей полилися сльози
” Не маю я ні хати, ні чоловіка ні грошей, нічого. Я приїхала а він мене виписав із хати, подавши в розшук як безвісти зниклу. За мої гроші він зі мною розвівся і розписався з кумою. А я йому всі зароблені гроші віддавала, бачили таку наївну – ревіла
Ліда.
Син не знав, він живе окремо зі своєю дівчиною їм теж мої гроші перепадали той став на сторону свого батька. Ліда приїхати в нікуди.Нічого не застати, за її гроші вони все переробили, все змінили повикидали її речі, приватизували хату.
А що докажеш? в поліції кажуть що все зроблено згідно з законом. Ліду виписали бо була відсутня більше ніж три роки.
Леся слухала сестру і тільки мовчала. Але в думках вона розуміла за що так доля з Лідою поступила.
А Матвій знайшов підходящу роботу, привіз свою жінку і вони разом працювали, як він і планував, а за Ліду і не згадував.
Валентина Довга
