– Не шкода було свою внучку обдурити-то? – Шкода. А що поробиш. Я 20 років у сина просила мені газ і воду провести. Людка не дозволяла, все подачками від мене відмахувалися. Розумієш? Не дозволяла синові допомогти своїй матері. Довелося йти на хитрощі

– Настю, вам з Борисом доведеться звільнити кімнату. Тато вирішив свою маму до нас забрати, важко їй одній. Там, в селі, ні води, ні газу. Ось і завила. Два рази їй гроші давали, вона все за вітром пускала, про майбутнє не думала.

– Добре мамо. Коли треба з’їхати? У сенсі, коли бабуся приїде? – зосереджено запитала Анастасія.

– Кілька тижнів у вас є. Настюш, мені дуже незручно, але, сама розумієш, як там твоїй бабусі – почала виправдовуватися Людмила Василівна.

– Мамо, я все розумію. Головне, ти не розкисай. Характер у бабусі ще той.

– Навіщо орендувати? У мене жити будете! – категорично заявила Поліна Михайлівна, мати Бориса.

– Не хочемо Вас обмежувати. Кошти є у нас, на машину збирали. У друзів займемо, іпотеку візьмемо, обоє працюємо, руки-ноги є. – хором відповіли Анастасія з Борисом.

– Як хочете. Якщо що – звертайтеся!

– Зрозуміло, мамо. Спасибі.

– Борис обійняв матінку на прощання.

– Настю, ви іпотеку взяли вже? – через кілька місяців зателефонувала доньці Людмила Василівна.

– Ще ні, квартиру шукаємо, банк схвалив.

– Приїхати сьогодні зможете? У нас з Поліною для вас сюрприз є!

– Боря, мама кличе до себе сьогодні, там і твоя буде. Поїдемо? – запитала Анастасія у чоловіка, прикривши динамік долонькою. Дочекавшись ствердного кивка, дівчина продовжила розмову: – Так, мамо, ми під’їдемо.

– Дивіться: Поліна перебереться в село, бабуся згодна їй будинок «продати» за документами. Квартира твоєї мами, Боря, буде продана. Частина грошей піде на газифікацію та водопровід. Будинок там добротний, міцний. Інфраструктура є, до міста недалеко. Решту вам вирішили віддати. Або знайдете що-небудь по кишені, або іпотеку візьмете, але вже набагато менше. Ну як, згодні? – запропонували дітям Людмила Василівна та Поліна Михайлівна.

Анастасія з Борисом переглянулися і вирішили відійти, порадитися.

– Як варіант. Мені подобається! – посміхнулася Анастасія.

– Ага. Тільки можна простіше зробити ми на наші гроші будинок газифікуємо і водопровід проведемо. А мама нам просто квартиру віддасть. Навіщо зайві продаж-купівля? – запропонував Борис.

З тим пара і повернулася на кухню. Пропозиція Бориса всім сподобалася, бабуся і мами ридали від щастя, що діти не зв’яжуться з іпотекою. І невтямки всім присутнім було, що сльози бабусі аж ніяк не щирі.

Варто було дім облагородити і зробити більш пристосованим до людського проживання в ньому, як бабуся Анастасії забажала повернутися в рідні пенати. Тим більше, закони вона знала і пообіцяла подати до суду, прикинувшись обдуреною стороною.

Поліна Михайлівна сперечатися не стала, мовчки повернула будиночок колишній власниці і повернулася в свою квартиру, яка ще не була передана у власність молодим.

– Живіть, я вас не жену, місця всім вистачить. – переминаючись з ноги на ногу запропонувала Поліна Михайлівна, якій було не зручно за своє повернення.

– Дякую, але ми назад до батьків, знову гроші збирати. – відповіла Анастасія відмовою.

– Незручно вийшло. – поскаржилася дочкі Людмила Василівна. – Яка ж у тебе бабуся шкідлива. А вона ж сама такий варіант запропонувала. Як можна було передумати?

– Мамо! Ти чому відразу не сказала, що це її ідея була? Бабуся, мабуть, і заїкнулася про газ і воду, так? – розлютилася Анастасія.

– Так, вона про це і заїкнулася. – подумавши кілька хвилин, пригадала Людмила Василівна.

– Мамо, так бабуся заздалегідь знала, що всі блага в її будинок проведуть! І це їй і треба було! Вона ж ніколи нічого по-людськи не робила! Інтригувати, замість того, щоб просто попросити – в цьому вся бабуся.

– Настя, не виражайся. Вона все-таки твоя бабуся.

– Інтриганка вона, а не бабуся! – тупнула ногою Настя.

Тетяна Леопольдівна помила посуд в гарячій воді і поставила чайник на нову газову плиту.

– І що, відразу погодилися? Ніякого підступу не відчули? – з подивом запитала у хитрої пенсіонерки її сусідка по ділянці.

– Ні, ніякого підступу не відчули. – досить кивнула Тетяна Леопольдівна.

– Не шкода було свою внучку обдурити-то?

– Шкода. А що поробиш. Я 20 років у сина просила мені газ і воду провести. Людка не дозволяла, все подачками від мене відмахувалися. Розумієш? Не дозволяла синові допомогти своїй матері. А Настя … Я на неї заповіт написала, отримає вона назад свої гроші. Вона ж не винна, що у неї мати така, – похитала головою Тетяна Леопольдівна і додала: – та й бабуся у Насті не подарунок.

Фото ілюстративне з вільних джерел