Памятаю, мені було 5, коли батьки розійшлися.
Якщо називати все своїми іменами, то історія по словах мами була наступна.
Тато мій, Славко, був красивий у молодості.
Закохався у мою маму, обіцяв, що не залишить її ніколи, але доля розпорядилася по-іншому.
Як тільки мама пішла у декрет, тато знайшов собі іншу, а коли мені було 5, тато сказав, що у них все по-справжньому і жити з мамою він більше не може.
Мені сказав, що любить мене, що завжди буде любити, і буде проводити зі мною час, бо я його донечка.
Пройшли роки. У тата з’явилася ще одна донечка, яку він уже полюбив більше. До мене приходив раз у 4 місяці, а згодом, раз у два роки. А згодом, уже і не приходив, говорив, що зайнятий.
Але люди мене питали, як мама, як тато, а чи дзвонить мені тато, чи приїжджає. Важко описати, що я відчувала в той момент, я думала і переживала, що батьки через мене розійшлися.
В якийсь момент, я пригадала, як почула розмову батькову з “утішителькою своєю”. Він їй обіцяв, що купить будинок, поїдуть на море, купить машину, що у них народиться дитина і все найкраще він дасть їм. Бо він їх любить бильше свого життя. А я з мамою то його хрест, який він мусить нести.
Тато так і зробив. Все виконав, але їй, своїй дочці.
Не мені. Мені купив кілька подарунків, аби відкупитись. Коли бачився зі мною, нагадував:
-Ну я ж тобі дарував тоді ляльку, телефон, пам’ятаєш…
Нещодавно тато пішов нас захищати, і в останні хвилини свого життя написав мені.
-Пробач доню за все. Прощай…
Передрук заборонений. Стаття спеціально для Osoblyva. сom
