Не соромлячись, розмовляв переді мною зі своєю “утішителькою”.-Не плач, тато приїде, він обіцяв, говорила мама. Колись тато дотримував свого слова. Обіцяв і не виконав

Памятаю, мені було 5, коли батьки розійшлися.

Якщо називати все своїми іменами, то історія по словах мами була наступна.

Тато мій, Славко, був красивий у молодості.

Закохався у мою маму, обіцяв, що не залишить її ніколи, але доля розпорядилася по-іншому.

Як тільки мама пішла у декрет, тато знайшов собі іншу, а коли мені було 5, тато сказав, що у них все по-справжньому і жити з мамою він більше не може.

Мені сказав, що любить мене, що завжди буде любити, і буде проводити зі мною час, бо я його донечка.

Пройшли роки. У тата з’явилася ще одна донечка, яку він уже полюбив більше. До мене приходив раз у 4 місяці, а згодом, раз у два роки. А згодом, уже і не приходив, говорив, що зайнятий.

Але люди мене питали, як мама, як тато, а чи дзвонить мені тато, чи приїжджає. Важко описати, що я відчувала в той момент, я думала і переживала, що батьки через мене розійшлися.

В якийсь момент, я пригадала, як почула розмову батькову з “утішителькою своєю”. Він їй обіцяв, що купить будинок, поїдуть на море, купить машину, що у них народиться дитина і все найкраще він дасть їм. Бо він їх любить бильше свого життя. А я з мамою то його хрест, який він мусить нести.

Тато так і зробив. Все виконав, але їй, своїй дочці.

Не мені. Мені купив кілька подарунків, аби відкупитись. Коли бачився зі мною, нагадував:

-Ну я ж тобі дарував тоді ляльку, телефон, пам’ятаєш…

Нещодавно тато пішов нас захищати, і в останні хвилини свого життя написав мені.

-Пробач доню за все. Прощай…

Передрук заборонений. Стаття спеціально для Osoblyva. сom